Connect with us

З життя

Провокаційний календар із зухвалою незнайомкою дратував мене.

Published

on

Напівгола дівчина з календаря дивилася зверхньо і кокетливо посміхалася. Цей розкішний плакат мене давно дратував. Тільки мій покійний — вибачте, колишній чоловік — міг повісити на кухні таку похабщину.

— Бувай, дівчино! Ти явно не вписуєшся в інтер’єр.
Дівчина розгублено похитала ніжкою в лакованому черевичку, перш ніж полетіти у смітник. Стіна знову сяяла ніжною зеленню, але на душі легше не стало. Та й рік видався невдалим… Все почалося з втечі чоловіка, а тепер, схоже, додасться ще й роботу втратити. Фірмочка, яка вже давно ледве дихала, наближалася до закономірного кінця. Зарплату затримували, то й навіщо взагалі з’являтися в офісі? Авжеж, ні на що. Розсудливо залишившись вдома, я спробувала зайнятися генеральним прибиранням.

Спроба не вдалася. Замість того щоб з ентузіазмом скребти плиту, ледача господиня поринула у читання безкоштовної газітки, де всілякі шарлатани рекламували свої «магічні послуги». Кого тут тільки не було! Білі магі, ясновидці, спадкові ворожки, знахарки, цілительки… На самому низу сторінки могутня екстрасенска Віра обіцяла повернути чоловіка, зняти порчу, змінити життя на краще — і це ще не все, причому зі стовідсотковою гарантією. Робити було геть нічого (окрім того самого прибирання), а цікавість завжди була моєю сильною стороною. Тому, навіть собі дивуючись, я набрала номер…

***
Під’їзд був відчинений навстіж — ніяких домофонів, кодів і консьєржок. Двері відчинив потертий життям чолов’яга. Дізнавшись, що я за оголошенням, махнув рукою:
— Туди!..
«Туди» виявилася скромно мебльована кімната, де на дивані сиділа жінка середніх літ у чомусь дуже-дуже домашньому. Її шию обвивав старий пуховий хустик.

Вона втомлено посміхнулася.
— Доброго дня, ви телефонували? Отже, ви хочете, щоб я зняла з вас вінець безшлюбності…

— Власне, я вийшла заміж одразу після інституту. І прожила з чоловіком майже п’ятнадцять років.
Вона пильно подивилася на мене своїми маленькими очима з білявими віями. А де ж ті безодні чорних очей, що просочували клієнтів наскрізь?!
— Вибачте, я переплутала вас з іншою клієнткою.
Чхнула.

У кімнату безцеремонно ввалився той самий чолов’яга. Навіть не глянувши на мене, заявив:
— Люсь, вдома жрати нема чого. Дай грошей, схожу в магазин.
Вона незадоволено наморщилася, підвелася з дивана, засунула руку у шухляду тумбочки, довго там копалася і нарешті подала чоловікові кілька дріб’язкових купюр.

— На. Купиш батон, макарони і ліверну ковбасу.
— А на пиво? — обурився той. — Бо не піду…
Люся-Віра сунула йому ще пару банкнот, і він пішов.
Вона знову вибачилася й настільки любо, наскільки могла, звернулася до мене:
— Отже, ви хочете повернути чоловіка?..

Чи хочу я? Раптом я зрозуміла, наскільки мій Вітько нагадує чоловіка цієї екстрасенски — хіба що виглядає трохи презентабельніше, і лисина поки не така масштабна. То навіщо мені це «скарб»?
— Мабуть, обійдуся, — вирішила я. — Та нехай він хоча б зрозуміє, кого втратив, і сам повернеться.

— Добре, — швидко погодилася ворожка. — Ще щось?
— Хочу знайти роботу своєї мрії — щоб була і творча, і цікава, і престижна, і грошова… Якщо таке взагалі буває.
— Ой, зараз важко влаштуватися… Ось я як потрапила під скорочення, так уже кілька років не можу знайти нормальну роботу, — зітхнула Люся-Віра.
— Але у вас все буде добре, — поспішно додала вона.

У передпокої задзюрчав телефон, почулося бурмотіння. З’явився господар дому, який встиг одягти яскраво-зелену пухуху.
— Тебе викликають до школи. Твій Петрусь склеїв класний журнал «Моментом».
— Петрусь такий же твій, як і мій! Сам іди, мені набридло соромитися…

Ми залишилися самі. Вона виглядала трохи збентеженою.
— Ці діти… Молодший ще нічого, а от старший… У вас, випадково, немає знайомого нарколога?
— На жаль, немає.
— Продовжимо. Ще щось бажаєте змінити у своєму житті?
— А ви справді все можете? — з єхидою запитала я.

Моя іронія пройшла повз неї, і вона спокійно відповіла:
— Гарантія сто відсотків.
— Тоді, будь ласка, нехай у мене закохається добрий, розумний, гарний і заможний чоловік. Бажано найближчим часом. Ось за нього я б і вийшла заміж.
Ворожка щось пробурмотіла, загнула три пальці.
— Ще хочу виглядати шикарно. Років на двадцять п’ять, не більше.
Вона кивнула, загнула четвертий палець. Схоже, для мене вона була готова на все.

— Може, ще щось?
Моя фантазія висохла. Хіба що…
— Хочу сибірського кота!
Люся-Віра стиснула пальці в кулак, підвела очі до стелі і беззвучно заворушила губами. Я подМене просто ошарашило, що він витягнув з кишені купюру і, нічого не пояснюючи, сунув їй у руку, мов справжній маг відразу виконав усі мої бажання.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дев'ятнадцять + 8 =

Також цікаво:

HE2 хвилини ago

הדרך שלא בחרתי

עומר בן־חמו עבד תשע שנים כמדריך טיולים בשמורת החרמון, ואת הסיפור הזה הוא סיפר רק פעם אחת, בערב חורפי, לקבוצת...

HE25 хвилин ago

# ילדה בת שש הגיעה לנקות במקום אמא החולה — ומה שאדון הכפר עשה כשראה אותה, איש לא ציפה

הגשם על גדות נחל הירקון היה קר יותר משנרשם בתחזית. שירה מזרחי, בת שש, ירדה מהאוטובוס בתחנה הלא נכונה כי...

NL56 хвилин ago

De belofte van Wim van Doorn

De sneeuw viel al sinds de middag op de Coolsingel, en tegen negen uur 's avonds lag er een laag...

З життя1 годину ago

הכלב הגדול שילם על חטא שמישהו אחר עשה

אני עובד במרכז הקליטה "צער בעלי חיים" בבאר שבע כבר שמונה עשרה שנה. יש לי משמרות לילה, כי זה הכסף...

З життя1 годину ago

אישה עם מזוודה אחת יוצאת מהבית

את המשפט הזה שמעתי בפעם הראשונה מנועה, השכנה מלמטה. היא עמדה בחדר המדרגות עם שקית אשפה ביד ואמרה לי: "תראי,...

З життя1 годину ago

הזקן שהתמוטט ליד הקיוסק החביא לה פתק — ואז הגיעה המשטרה

אוגוסט בבאר שבע. החום היה כזה שהאספלט בתחנת האוטובוס מול הקיוסק שלי נראה רך, כמו בצק שנשכח בשמש. יש לי...

З життя1 годину ago

הרכבת האחרונה מקריית ים

אף פעם לא חשבתי שאני אעמוד ככה באמצע הסלון שלי, עם המזוודה של אמא שלי ביד, ואני לא יודע לאן...

З життя1 годину ago

התמונה שהחזירה לי את החיים

אני בת 74, גרה בחיפה, בשכונת נווה שאנן. יש לי שלושה ילדים: מיכל, יוסי ואבי. כל חיי ניסיתי לחלק את...