Султан та його улюблена четверта дружина: історія кохання і відданості.

У одного козацького гетьмана було чотири жінки. Найбільше він любив свою четверту дружину — наймолодшу й найніжнішу. Дарував їй дорогі оксамитові сукні, золоті намиста, годував медом та пшеничним хлібом.

Але й третя дружина була йому щира — красуня, перед якою схилялися всі. Коли гетьман вирушав у далекі походи, він брав її з собою, щоб усі бачили її красу. Та завжди боявся, що вона одного дня піде до іншого.

Друга дружина була мудрою й розважливою. Вона розуміла підступи й радувала чоловіка своєю дотепністю. Коли у гетьмана були клопоти, він йшов до неї, і вона завжди знаходила вихід.

Перша дружина була найстаршою — дісталася йому після смерті старшого брата. Жінка була вірна, дбала про його добро і славу країни. Та гетьман не цінував її, навіть не помічав, хоч вона кохала його всім серцем.

Одного разу гетьман сильно захворів. Згадавши своє життя, сповнене розкошів, він зідхнув: «Зараз у мене чотири жінки, але коли помру, лишуся самотній». І спитав четверту дружину:

— Я любив тебе найпалкіше, дарував тобі все найкраще. Чи підеш за мною у вічність?
— Навіть не мрій! — відповіла вона й вийшла, не озирнувшись. Її слова вразили його, ніби холодна шабля.

Смутний гетьман звернувся до третьої:
— Я пишався тобою все життя. Чи супроводиш мене у останню путь?
— Ні! — відрізала вона. — Життя таке чудове! Коли ти помреш, я знайду собі іншого!

Його серце стиснулося від болю. Тоді він спитав другу дружину:
— Ти завжди була моєю підтримкою. Чи підеш за мною у темряву?
— Шкода, але не зможу, — відповіла вона. — Найбільше, що я зроблю — з честю поховаю тебе.

Його огорнув жах. Раптом він почув голос:
— Я піду з тобою, хоч у саму безодню!

Гетьман подивився й побачив першу дружину — змарнілу від сліз і страждань. Він схопився:
— Я мав цінувати тебе, поки був час!

У кожного з нас є ці чотири дружини. Четверта — наше тіло. Скільки б ми в нього не вклали, воно покине нас, коли прийде смерть. Третя — слава, статки, багатство. Після нас вони дістануться іншим. Друга — родина й близькі. Вони проводять нас до могили, але далі не підуть.

А перша дружина — наша душа. Ми часто забуваємо про неї, женучися за матеріальним. Але саме вона супроводжуватиме нас у вічність. Тільки дбаючи про неї, ми знайдемо справжнє щастя.