BЗІPЦEВИЙ ПPИКЛAД

Марія дивилась на свекруху і думала: “Як же треба бути безвідмовною служницею свого чоловіка, щоб знімати з нього чоботи. Мало того, що він випив, мовчки мотузки не в’яже, та ще й його пальці ніг перевіряє, приговорюючи: ‘Слава Богу! Ніжки теплі, не замерзли. А шкарпетки-то вовняні, щільні, сама в’язала.'”

Здивуванню невістки не було межі. Свекруха підвела чоловіка з дивана, взяла під руку, міцно притиснула й до себе і поволі повела до ліжка. Вкрила, немов дитину, ковдрою, на табурет поставила велику кружку квасу і пішла, щаслива, пити чай. Марія вже збиралась пожартувати:

— А де ж крики, кидання знятих чобіт, підзатильники?

Але замість цього вона побачила задоволене обличчя свекрухи і почула, як та, якщо й не хвалила чоловіка, то виправдовувала:
— Давно не пив, мабуть, зустрів когось із друзів. Хоч трохи відпочив, а то вся робота та робота. Звісно, зайвого чарки хопив, печінка вже не та. Але нічого, потім трохи підлікуємось, на постній посидимо, виправимо справу.

Невістка вже рік як вийшла заміж за їхнього сина і встигла помітити, що свекруха завжди перед чоловіком згинається. Ніколи не підніме голосу, все пояснює, розжує, хоча врешті зробить так, як сама вважає. А якщо свекор занедужає, то вона бігає перед ним навшпиньках.

Одного разу вона відповіла невістці: себе, коли заболієш, легше вилікувати, а от чоловіка… Тут, окрім хвороби, ще й його капризи, небажання пити ліки, злість на себе, що захворів, коли справи по горло.

Марія спостерігала за свекрухою і мотала на вус, і вже виріс такий пишний вус, ніби у козака. Ось, наприклад, сядуть обідати, її чоловік, варто тільки голосно хльоснути гарячих борщів, як Марія вже й очі витріщить, перестає їсти, кладе ложку й дивиться на чоловіка. Той здогадується, у чому річ, і починає їсти, давлячись гарячим, боячись зітхнути. А свекруха скаже чоловікові:
— Не квапся, тобі дитині не колихати, і корову не доїти.

На голосне причмокування відповість: “Слава Богу, смачно, раз боїшся, що ми відберемо.” Свекор, зрозумівши натяк, починає їсти тихо й спокійно.

Одного разу до свекра завітали друзі. Свекруха зараз же закрутилась, виставила на стіл закуски і спокійно пішла займатися своїми справами. Чоловіки сиділи, інодячи у розмові пролітало грубе слово, але в цілому поводились чемно, щось обговорювали, згадували. Засиділись дуже довго, і Марія вже не витримала, запитала у мами:

— Чи не час їм розходитись? Може, вже й честь знати?
На що свекруха відповіла:
— Це їм вирішувати, коли йти. Двері треба розпірати, коли гості заходять, а коли йдуть — то показувати не на двері, а на стіл, щоб випили на посошок. Вони зібрались раз на рік удома за столом, не під забором, не в гаражі — нехай посидять. Іди, запитай, чи чогось не вистачає?

Справді, чоловіки пішли всі задоволені, спокійні, а свекор до того ж ще й вдячний дружині, обняв її й поцілував.

Коли затримувався Маріїн чоловік із роботи, то з виразу обличчя було видно, що вона сердиться, хвилюється, з очей сиплються блискавки. Свекруха заспокоювала її і казала, щоб не думала про погане — може, начальство затримало. А якщо те, про що вона думає, то час тут ні до чого — воно може статись і вчасно.

Якось свекруха прийшла з двору стомлена, але радісна. На питання невістки відповіла:

— Ох, допомагала чоловікові! Він один тес носить, птичник вирішив перекрити.
Марія насупилась і запитала:
— Це ж чоловіча робота — тягати, піднімати? Нехай син допомагає.

Свекруха анітрохи не образилась, а з усмішкою відповіла:
— У господарських справах треба допомагати один одному. Бо разом і робота спориться. Як кажуть, у гарній сім’ї чотири руки, чотири ноги й один язик, а в поганій — два язика. Поки ми з ним тес вибирали, багато чого згадали. Після війни жили не до розкошів, але дружно, тримались один за одного. Чоловіки розуміли, що нам важко, але що вони могли зробити, коли все довкола було зруйновано? Іван завжди брав на себе важке, а я старалась допомогти, наскільки вистачало сил. Дружина повинна бути поруч! Чоловік знає, що вся тяжкість на ньому, але йому приємно, коли дружина цінить його працю.

Марія задумалась і зрозуміла, що свекруха мудро поводиться, не так, як вона. Часто докоряє чоловікові, виказує невдоволення, ніколи не промовчить. А насправді можна бути уважнішою, не виставляти напоказ свій гнів.

На великі свята свекруха готувала багато м’ясних страв, те, що більше всього любили чоловіки. Якось вона сказала:

— Маріє, хоч як би ти не сердилась, а обід для чоловіка готуй завжди. Ти можеш не розмовляти з ним, тоді мовчки подай на стіл. Можеш злитись, але годуй чоловіка. Голодний чоловік — це звір. До голодногоАле Марія з часом навчилась, що справжня сила жінки — не в крику, а в тихій мудрості й терпінні.