Connect with us

З життя

Чоловік розривається між роботою і сім’єю, а я загублена в самотності…

Published

on

“Чоловік розчиняється між роботою та матір’ю, а я тону в самотності…”

Вже понад рік я ніби сама по собі. Ні, формально я заміжня, є дитина, будинок, але мій чоловік… його просто немає поруч. Він або на роботі до пізньої ночі, або “випадає в офлайн” у квартирі своєї мами. І найболючіше — він не бачить у цьому жодної проблеми. Ні краплі співчуття, ні натяку на розуміння. Для нього все гаразд: працює, допомагає матері, а додому заходить ніби переночувати.

Знайомі повторюють: “Потерпи, ось вийдеш з декрету — все налагодиться”. А я думаю — та ж справа ж не в декреті. Просто я нарешті перестала заплющувати очі. Прозріла. Раніше його виправдовувала, захищала, мовляв, втомився, у нього ж складна робота, але тепер… тепер я бачу, як повільно, але непохитно розвалюється моя родина.

Ми живемо у Львові, у звичайній двокімнатній хрущовці. Я зараз у декреті з маленьким сином. Чоловік, Ярослав, працює у великій логістичній компанії — нещодавно отримав підвищення. Відтоді, як його підвищили, він ніби зник із нашого дому. Повертається опівночі, вранці прокидається — і знову немає. А коли не на роботі — то його “друга реєстрація”, квартира його матері.

Марія Іванівна, його мама, після моїх пологів почала регулярно “затягувати” його до себе під благовидними приводом: то розетку треба прикрутити, то трубу прочистити, то двері скриплять. Все було б нічого, якби це були поодинокі випадки, але це стало системою. А пару місяців тому вона раптом вирішила робити ремонт. Причому саме зараз, коли син тільки-но отримав нову посаду і завалений справами. І, як не дивно, на ремонт виділяє гроші мій чоловік. А ми? Ми сидимо на залишках від зарплати. Дитячі — смішно, не вистачить навіть на третину памперсів.

Коли у Ярика була відпустка, він пропонував їй зробити ремонт тоді. Але вона відмовилася: “Мені і так нормально, не треба нічого міняти”. А тепер — терміново! Треба, терміново, все розвалюється, шпалери відлітають, стеля коситься… І ось мій чоловік по вихідним тепер у неї. Кожного разу одне й те саме: “Я тільки на хвилинку заїду”. А повертається вже за північ. Я навіть не знаю, хто тепер головна жінка в його житті — я чи мама.

Про онука Марія Іванівна цікавиться… через сина. Жодного разу не запитала в мене, не запропонувала допомогти, не прийшла посидіти з малям, щоб я хоч трохи відпочила. Але зате командує: “Ярику, не забудь заїхати, треба допомогти із шафою, а потім ще з кахлем”.

Я втомилася. Втомилася бути самотньою при живому чоловікові. Втомилася бачити, як дитина тягне рученята до тата, а той, не взуваючись, йде в душ, мовчки вечеряє і падає спати. Я намагалася поговорити, пояснити, що нам потрібна сім’я, а не вічні перегони за материною ласкою. А він тільки махає рукою:

— Та я ж не по бабах, я ж гроші додому приношу, тобі ще чого? Роботу кинути?

Так, він приносить гроші. Тільки ось гроші я можу й сама заробити. А от дати синові тата — ні, якщо той постійно “у справах” у бабусі. Мені не потрібен банкомат. Мені потрібен чоловік. Друг. Партнер. Батько для сина.

А поки я сиджу в цій хрущовці, з іграшками, памперсами та вічною втомою. І відчуваю себе кинутою. Забутою. Самотою. Хоча на пальці — обручка…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

вісім − 2 =

Також цікаво:

З життя35 хвилин ago

Glamorous Woman Shoves a Stray Dog Into Her Car and Drives Off – But Who Could Have Guessed What Happened Next

A long time past, I remember a tale that wound through our old university halls like an unspoken secret, the...

З життя51 хвилина ago

The Silent Cab Driver

The Silent Cab Driver You never listen, do you! The words echoed off the kitchen tiles as I slammed my...

З життя3 години ago

My Husband Told Me My Career Could Wait… Because His Mother Was Moving In With Us

My husband told me that my career could wait because his mother was coming to live with us. And that,...

З життя3 години ago

Life After Divorce

Life After Divorce Diary Entry “Mum, why are you so stubborn?” Mums voice had that familiar tone: patient, a bit...

З життя5 години ago

Liberation

Liberation Mary woke to the shrill, insistent ring of her phone, the sound tearing through the remnants of sleep and...

З життя5 години ago

We’re Not Rubbish, My Son. (A Short Story)

We Are Not Rubbish, Son Dad, I said no. Are you not listening? That old junk belongs on a tip,...

З життя7 години ago

— Excuse me, what are you doing in my cottage? I never gave you a key, — the homeowner froze on the doorstep, staring at her relatives’ feast

And what exactly are you doing at my cottage? I never gave you any keys, I froze in the doorway,...

З життя7 години ago

I Came to Visit Because I Missed You, But the Children Feel Like Strangers

Parents always carry the weight of concern for their children. At times, though, those same childrenonce growncan leave their parents...