З життя
Як свекруха звинуватила мене в руйнації сім’ї через її сина
Моя свекруха впевнена, що я зруйнувала сім’ю, забравши в неї сина.
Три роки тому доля звела мене з родиною мого чоловіка, і з перших хвилин стало зрозуміло: моєму Тарасові в цьому домі любові не дісталося. Уся теплота, вся турбота матері діставалися молодшому синові, Олегові, а Тарас був лише тінню в їхньому житті — хлопцем на побигеньках, готовим виконувати будь-яку примху. Мати пестила й голубила молодшого, оберігаючи його від найменших труднощів, ніж ніжну квітку, а старший син для неї був не більше ніж робоча худоба.
Свекруха, Ганна Михайлівна, і свекор, Василь Опанасович, жили в старому дерев’яному домі на околиці села біля озера, за три години їзди від нашого міста. У такому місці завжди повно роботи: то дах полатати, то дрова порубати, то город перекопати. А ще кури, корови, нескінченні грядки — справ вистачало на десятьох. Я раділа, що ми з Тарасом жили далеко, у своїй квартирі, де нас не торкалася ця метушня. І він, між іншим, теж був щасливий тримати дистанцію. Але варто йому з’явитися в батьківському домі, як на нього сипався потік доручень, ніби він не син, а найманий робітник.
Коли ми щойно одружилися, Ганна Михайлівна запрошувала нас у гості, розмальовуючи чарівність сільського життя: шашлики на заході сонця, прогулянки лісом, свіже повітря та домашній мед. Ми піддалися цим казкам і вирішили провести наш перший спільний відпочинок у селі.і Мріяли про спокій, про довгі розмови біля багаття, про тишу, яку порушує лише спів птахів. Але реальність виявилася жорсткішою за будь-які очікування.
Ледь ми вийшли з автобуса, запылені й втомлені після довгої дороги, як відпочинок став міражем. Тараса одразу ж забезпечили старими чобітьми й відправили лагодити комору. Мене ж затягли на кухню, де чекала гора брудної посуду, залишеної після якогось родинного застілля. А потім — готування на всю юрбу: свекор, свекруха, їхні сусіди, родичі. Відпочинок? Ні, каторга! За два тижні ми ледь встигли перевести дух. Шашлик спробували раз — та й то наспіх, між справами. Прогулянки лісом так і залишилися мрією. Але найбільше дратувала поведінка Олега, молодшого брата Тараса. Поки ми з чоловіком метушилися по двору, як загнані коні, він ліниво валявся на дивані, перемикаючи канали на телевізорі агорь гортаючи телефон. Його маршрут був простий: ліжко — туалет — холодильник. І при цьому свекруха дивилася на нього з захопленням, ніби він був національним надбанням.
На п’ятий день я не витримала. Ввечері, коли ми нарешті залишилися самі, я запитала Тараса: «Чим взагалі займається твій брат? Чому він нічого не робить?» Чоловік зітхнув і відповів, що Олег — «інтелектуал». Мовляв, руками працювати — не його доля, мати береже його для великих справ. Вчиться, бачиш, і всі сили віддає книгах. Щоправда, вчиться вже восьмий рік, то його відрахують, то поновлять. А Тарас? Тарас завжди був тим, хто приїжджав рятувати батьків: паркан лагодити, дрова рубати, дах латати. Так було до нашої зустрічі.
Цей «відпочинок» став для мене точкою кипіння. Я почала говорити Тарасові, що час змінювати правила гри. Чому він повинен тягнути на собі весь дім, поки Олег живе як принц? Хіба молодший не міг би взяти на себе хоча б частину справ? Батьки чекали на нас місяцями, аби полагодити курник або пофарбувати ворота, хоча багато завдань були під силу й свекру. Але Ганна Михайлівна не дозволяла чіпати її дорогоцінного Олега — він же «учений», йому не можна відволікатися.
На щастя, Тарас задумався. Вперше він подивився на ситуацію збоку й усвідомив, що ним користуються. Він погодився: годі бути безкоштовною робочою силою. Ми вирішили більше не піддаватися на умовляння. На Великдень, попри наполегливі дзвінки свекрухи, ми не поїхали. І на інші свята теж. А коли у нас з’явилася можливість взяти справжню відпустку — з морем, сонцем і свободою, — ми повідомили про це рідним. Ганна Михайлівна вибухнула. Вона кричала в трубку, що ми зобов’язані приїхати, що їм потрібна допомога. Тарас спокійно запитав, яка саме. Виявилося, вони затеяли ремонт у домі — і, звичайно, розраховували на нас.
Тут мій чоловік не витримав. Він сказав матері прямо: «У тебе є ще один син. Може, йому вже час попрацювати?» Свекруха спробувала заперечити, що Олег зайнятий навчанням, що йому неколи. Але Тарас нагадав їй, як сам, будучи студентом, працював на всю сім’ю, тому що «брат був малий». А тепер? Тепер Олег дорослий, але все ще неприкаяний. «Мамо, у тебе двоє синів, — сказав він останнє. — А виходить, що один рідний, а другий — чужак». І поклав трубку.
Не минуло й хвилини, як Ганна Михайлівна подзвонила мені. Її голос тремтів від лютості. Вона звинуватила мене в тому, що я налаштувала Тараса проти родини, що я отруїла його серце, розлучила з рідними. Я слуЯ дивилася у вікно, де дзвеніла весняна дощовиця, і відчула, як тягар остаточно звалився з наших плечей.
A Sold Friend: Grandad’s Tale And He Understood Me! It Was No Fun – I Realized What a Foolish Idea It Was. I Sold Him. He Thought It Was a Game, Until He Realized I’d Truly Sold Him. Times, After All, Are Different for Everyone. For Some, All-Inclusive Isn’t All That Generous, While Others Just Dream of Fresh Bread and Sausage. That’s how we lived – each in our own way, with all sorts of ups and downs. I was little back then. My uncle – Uncle George – gave me a shepherd puppy, and I was over the moon. The pup bonded with me, understood me at a glance, looked into my eyes and waited, waited for my signal. “Lie down,” I would say after a pause, and he would lie, gazing up at me loyally as though ready to die for me. “Serve,” I commanded, and the puppy would clamber up on chubby legs and freeze, swallowing anxiously, waiting for a reward – a tasty treat. But I had nothing to spoil him with. We were barely managing ourselves. Times were tough. My uncle, Uncle George, my mum’s brother who had given me the puppy, once said to me: “Don’t be upset, lad. Look how loyal he is! Sell him, then call for him, and he’ll run back to you. No one will see. You’ll have some money for a treat for you and your mum, and for him too. Trust me, I’m telling you something useful.” The idea sounded good to me. I didn’t realize then how wrong it was – an adult suggested it, and besides, it’d just be a joke, and I could get a treat. I whispered into Loyal’s warm, furry ear that I’d give him away, then call him back, so he should come to me and escape from strangers. And he understood me! He barked, as if to agree. The next day, I put on his lead and walked him to the station. Everyone sold things there – flowers, cucumbers, apples. The crowd poured off the train, and people began buying, haggling. I stepped forward a little, pulling my dog closer. But no one approached. Almost everyone had gone when a man with a stern face came over. “You there, lad, waiting for someone, or maybe you want to sell your dog? Good, strong pup – I’ll take him,” and he pressed some money into my palm. I handed him the lead. Loyal looked around and sneezed happily. “Go on, Loyal, go with him, my friend,” I whispered, “I’ll call you, come to me.” And he went off with the man. Hiding, I watched where they went. That evening, I brought home bread, sausage, and sweets. Mum asked sternly: “Did you steal this from someone?” “No, Mum, I helped carry some things at the station, and they paid me.” “Well done, son. Now eat and let’s go to bed – I’m exhausted.” She didn’t even ask about Loyal; she didn’t care. Uncle George came by in the morning. I was getting ready for school, but all I wanted was to go call for Loyal. “So,” he chuckled, “sold your friend?” and ruffled my hair. I pulled away, refusing to answer. I hadn’t slept all night, and couldn’t eat my bread and sausage for the lump in my throat. It wasn’t fun – I realized what a stupid idea it had been. No wonder Mum never liked Uncle George. “He’s daft, don’t listen to him,” she’d always say. I grabbed my schoolbag and dashed from the house. It was three blocks to that man’s house, and I ran the whole way. Loyal sat behind a tall fence, tied up with a thick rope. I called him, but he looked at me sadly, head on his paws, tail wagging, trying to bark though his voice broke. I’d sold him. He thought it was a game, but then realized I had truly sold him. The owner came out, scolded Loyal, and he tucked in his tail. I knew then it was hopeless. That evening I worked at the station carrying bags. They paid little, but it was enough. Scared, I went to the gate and knocked. The man opened the door. “Oh, it’s you again. What do you want?” “Sir, I changed my mind,” I stammered, handing him the money he’d given me for Loyal. He squinted at me, took the money, and untied Loyal. “Here, lad. Take him. He’s been pining, not cut out for a guard dog – but mind, he may never forgive you.” Loyal looked at me mournfully. Our game had become a trial for us both. Then he walked over, licked my hand and pressed his nose into my stomach. Years have passed since then, but I know now: you never sell a friend, not even as a joke. And Mum was so glad: “I was exhausted yesterday, then remembered – where’s our dog? I’m used to that boy, he’s part of the family, our Loyal!” After that, Uncle George hardly ever visited. We didn’t find his jokes funny anymore.
A Sold Friend. Grandads Tale And he understood me! It wasnt fun, I realised it was a foolish plan. I...
“While We Sell the Flat, Go Stay in the Care Home,” Said Her Daughter: How a Late Marriage, a Selfish Husband, and a Dreadful Choice Doomed One Mother’s Final Years
While were selling the house, why not stay at the care home for a bit? my daughter suggested Margaret married...
I Took a DNA Test and Lived to Regret It: How Doubt Cost Me My Marriage, My Family, and My Future with My Children
I did a DNA test and I regretted it I ended up marrying my girlfriend when I found out she...
Putting Dad in a Care Home: Elizabeth’s Struggle Between Guilt and Self-Preservation in the Face of a Lifetime of Cruelty
What nonsense is this? A care home? Over my dead body! Im not leaving my house! Elizabeths father hurled his...
After My Parents’ Divorce, They Cast Me Out: How I Was Forced to Leave Home, Lost My Family, and Began a New Life—Until a Twist of Fate Brought Us All Back Together
I pleaded, yet my mother stood firm. She hurriedly tossed my belongings into a rucksack, handed me a bit of...
Don’t Go, Mum: A Family Story of Love, Judgement, and Redemption
Dont Go, Mum. A Family Story As the old saying goes: you cant judge a book by its cover. But...
She Was Never Truly Alone: A Simple Tale of Grandma Violet, Her Loyal Dog George, and Felix the Cat with a Financial Past
She Wasnt Alone. A Simple Tale It was a late winter morning, and the sky over London barely began to...
After Turning Seventy, She Was Forgotten—Not Even Her Son or Daughter Remembered Her Birthday, But When Her Son Betrayed Her and Sold Her Home, an Unexpected Reunion with Her Estranged Daughter Changed Everything
After turning seventy, she found herself unwanted by anyone not even her own son or daughter remembered her birthday. Margaret...