Свекруха свариться, що я відвернула сина від її примх

Свекруха проклинає мене за те, що я вкрала її сина, який перестав слухати її накази.

Три роки тому я вперше зайшла до дому родини мого чоловіка й одразу зрозуміла: моєму Олегу тут ніколи не було місця для щастя. Весь материнський тепло йшов молодшому синові, Юркові, а Олег залишався тінню — вічним помічником, готовим стрибати за кожним її словом. Юрка ж купався в увазі: його пестили, берегли, немов крихітну дорогоцінність, не дозволяючи й пальцем рушити.

Свекруха, Надія Степанівна, і свекор, Богдан Олексійович, жили в великому дерев’яному домі на околиці села, оточеному нескінченними полями та річкою. У такому місці справ завжди вистачало: то ґанок підлатати, то комору підкріпити, то город прополоти. А ще курки, кози, город — роботи вистачило б на цілу артіль. Я дякувала долі, що ми з Олегом жили далеко, у місті, за п’ять годин їзди від їхнього господарства. Він і сам тішився цією свободою. Але варто було йому з’явитися в батьківському домі, як на нього сипався град справ, наче він не син, а наймит, запрошений за миску борщу.

Коли ми тільки почали жити разом, Надія Степанівна розмалювала нам райські картини села: багаття під зорями, вудки на річці, свіже повітря та домашній сир. Ми повірили в цю казку й вирішили провести першу відпустку в їхньому селі. Мріяли про спокій, про довгі вечори біля води, про тишу, яку порушує лише шелест листя. Але мрії розбилися об сувору правду ще на станції.

Ледве ми, втомлені з дороги, переступили поріг, як відпочинок перетворився на каторгу. Олега відразу завантав старими чобітьми й послав лагодити тин. Мене ж, не давши очуняти, посадили за стіл, де чехкала гора картоплі та миски після якогось застілля. А далі — кухтування на всю родину: свекор, свекруха, їхні друзі, дальні родичі. Два тижні відпустки обернулися каторгою. Багаття запалили один раз — та й то, щоб смажити м’ясо для гостей. На річку Олег так і не сходив. Але найвідразливішою була поведінка Юрка. Ми з чоловіком метушилися подвір’ям, немов заїжджені коні, а він, лінивий і самовдоволений, валявся на ґанку з телефоном або спав аж до обіду. Його життя зводилося до трьох точок: ліжко, кухня, туалет. І при цьому Надія Степанівна дивилася на нього з захопленням, ніби він був її єдиною надією.

На сьомий день цього пекла я не витримала. Вночі, коли ми нарешті залишилися самі, я запитала Олега: «Чому твій брат нічого не робить? Чим він займається, окрім сну?» Чоловік, втомлено дивлячись у стелю, відповів, що Юрко — «майбутній геній». Мовляв, мати вважає, що він має берегти сили для навчання, а брудна робота — не його діло. Навчання, правда, тривало вже десятий рік: то відрахування, то поновлення, то знову неТого вечора Олег вперше заперечив матері й рішуче сказав, що більше не буде приїжджати на «допомогу», поки Юрко не візьме на себе хоча б частину справ.