Connect with us

З життя

– Когда семья голодает, а ты тратишь деньги на квартиры! – кричала мать

Published

on

«Родные голодают, а ты недвижимостью обзаводишься!» — кричала мать.

«Оле и Кате по двушке, а Денису — трёшка. Он же обещал нас поддерживать в старости,» — произнёс Игорь Владимирович, глядя в окно, за которым медленно падал снег.

Татьяна Михайловна молча кивнула, перебирая старый фотоблокнот. Со страниц смотрели улыбающиеся дети: Оленька с косичками, Денис в потрёпанных штанах и крошечная Катюша, вся в песке у песочницы.

Игорь подошёл, сел рядом, накрыл её руку своей: «Всё по справедливости. Как положено».

Они не знали, что это их последний разговор. Через неделю Игорь Владимирович спокойно ушёл во сне. Просто не проснулся.

Оля узнала о смерти отца, когда спешила в офис. Мать позвонила, голос дрожал:
«Оленька… Папы больше нет…»

Всё замерло. Как так? Ведь недавно вместе отмечали его юбилей…

На похоронах Оля держалась стойко. Поддерживала мать, обнимала Катю, пыталась образумить Дениса, который бродил с пустыми глазами. Потом взяла всё на себя — продукты, квитанции, визиты к маме.

«Денис, сколько можно бездельничать? Тебе уже 25!» — не сдерживалась Оля.
«Отвяжись. Не твоё дело,» — бурчал он.

«Мама на одну пенсию! Катя учится. А ты?»
«Моя жизнь,» — отворачивался брат.

Мать молчала. Для неё Денис всегда оставался «маленьким».

Через полгода Татьяна Михайловна позвала Олю поговорить.
«У Дениса трудности… Он в долгах. Я хочу продать квартиры… обе».

«Какие квартиры?! Папа их для нас с Катей собирал!»
«Мои документы. Вы выйдете замуж, мужья помогут. А у Дениса скоро свадьба».

«Мама… ты в своём уме?»

«Решила,» — отрезала мать.

Оля ушла в пустоту. Дождь, слякоть, листья… Села на скамейку. Подруга Аня приютила её на время. Жила с коробками, собирала документы на ипотеку, слушала, как воют коты за стеной и скрипит лифт ночью.

А мать звонила:
«Денис без работы. Есть нечего. Помоги».

«Я не могу! У меня кредит, мама!»

«Квартиры покупаешь, а семья в нищете?!» — рыдала она.

Потом пришла Катя. В слезах.
«Мама требует бросить учёбу и работать. Я не могу».

«Переезжай ко мне,» — сказала Оля.

Сняли однокомнатную. Катя доучилась. Потом встретила хорошего парня. Вышла замуж. Живут счастливо.

Мать на свадьбу не приехала.

Потом звонки возобновились:
«У Дениса будет ребёнок. Им трудно. Пенсию отдам им, можно я к тебе перееду?»

«Нет, мама. Я больше не вступаю в эту игру».

«Так мать на улицу?!» — кричала она.

Оля сменила номер. Оставила только Кате.

Шли месяцы. Оля выплатила ипотеку, завела рыжего кота. Жизнь наладилась. Катя звонила, приходила в гости. Потом новость:
«Я жду ребёнка!»

Родился мальчик — назвали Игорем, в память о деде.

Однажды Оля получила письмо. Мамин почерк.
«Прости меня… Я была неправа. Витя работает. У меня внучка. Ты оказалась права. Любить детей надо одинаково».

Оля вытерла слёзы. Села за стол.
«Я отвечу ей,» — сказала она Кате. — Пусть знает: я не злюсь.»

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

одинадцять − два =

Також цікаво:

З життя22 хвилини ago

Втратив її назавжди, не встигнувши попросити вибачення

Темні вулиці Чернігова провожали Тараса додому після важкого трудового дня. Він крокував, занурений у свої думки, але тривога стискала йому...

З життя26 хвилин ago

Я – більше ніж доглядальниця

Мені 62 роки, я живу у Львові і нещодавно пережила ситуацію, яка розколола моє серце. Моя донька, Соломія, та її...

З життя28 хвилин ago

Чому ти ненавидиш мене, коли я піклуюся про тебе?

Моє життя в маленькому селі під Житомиром перетворилося на нескінченний жах. Я, Олена, вже багато років живу під одним дахом...

З життя30 хвилин ago

Втрачена назавжди: не встиг вибачитись

Темні вулиці Львова супроводжували Тараса додому після довгого робочого дня. Він ішов, заглиблений у свої думки, але тривога стискала сердце....

З життя30 хвилин ago

Коли терпінню настав край, доля відкрила нові двері

Я більше не могла витримувати його гнів, але життя подарувало мені новий шанс. Вечір у нашій київській квартирі був звичайним:...

З життя1 годину ago

Втратити назавжди, не встигнувши попросити прощення

Темні вулички Києва супроводжували Миколу додому після важкого робочого дня. Він ішов, загублений у думках, а тривога стискала серце. Вікна...

З життя1 годину ago

Я приніс погані новини, але батьки вразили мене ще більше

Олег їхав у старенькому автобусі по загрузлих дорогах до батьків у передмісті Львова, і серце його стискалося від важкого передчуття....

З життя1 годину ago

Новий шанс: Як я звільнилася від тиранічного гніву

Вечір у нашій квартирі в Черкасах був звичайним, як сотні інших: я, Оксана, прибирала після вечері, мій чоловік Богдан дивився...