З життя
«Донька думає про салони та вечірки, наче не збирається народжувати…»
Ольга Михайко сидила на кухні, дивилась у вікно, за яким починав падати перший грудневий сніг. Серце стискалося не від зими чи морозу, а від тривоги — за доньку, за онука, за завтрашній день. Марічка, її єдина дитина, носила під серцем малюка. Вже тридцять восьмий тиждень — от-от пологи. А у самої в голові — не про пелюшки та колиску, не про молоко й безсонні ночі. У неї на думці — манікюри, спа-салони, фотосесії, кав’ярні з подругами та новорічні свята.
Ользі Михайлівні було важко у це повірити. Як так? Де материнський інстинкт? Де той ніжний жах, що прокидається навіть у диких тварин перед родами? Де турбота, де тривога? А в Марічки — лише список салонів краси та розклад, в який вписала… бабусю. Тобто її. Саме їй доведеться сидіти з новонародженим, поки молода мама «приводить себе до ладу».
— Мамо, ти ж усе одно поки що вільна. Посиди з дитинкою, я на швидку забіжу на укладку та нігті. Ну я ж маю виглядати гарно, не у халаті ж фоткатися з малюком!
Тоді Ольга Михайлівна ледь не подавилася. Доню, ти кого збираєшся народжувати — дитину чи атрибут для Інстаграму?
Марічка вже шість років у шлюбі. Побралися ще в університеті. Чоловік у неї добрий, спокійний, поважний. Робота є, квартиру в іпотеку купили за допомогою батьків. Довго не поспішали з дітьми — кар’єру будували. І ось — нарешті вагітність. Бабусі, звісно, раділи. Але виявилося, що майбутня мама підійшла до цього свята зовсім з іншим настроєм.
Спочатку Ольга Михайлівна думала — може, у неї просто такий період. Може, боїться, хвилюється — от і ховається за жартами. Але все стало ясно, коли вона побачила, як донька годинами передивляється сайти з пошуком няні… для немовляти! Дитини ще немає на світі, а мати вже шукає, кому б її доручити.
— Марічко, ти в здоровому глузді? Яка няня? З немовлям мати сама має бути! Налагодити режим, годування, прив’язаність! Це ж не кошеня, якому корм сипнув — і справи!
— Мамо, ти просто відстала від життя. У Європі всі з нянею з народження. Мама — це не рабиня. Я теж людина, хочу пожити. Ну подумаєш, слинг — і поїхали. Зараз усюди з малюками ходять, життя ж не закінчується!
Від цих слів у Ольги Михайівни все всередині обірвалося. В її молодості народжували рано — у вісімнадцять, у двадцять. Але ніхто не думав, що це заважає життю. Навпаки — це і було життя. Ночами не спали, із роботи бігли до дитини, на останні гроші купували суміші та дитяче мило. Не було жодного Інстаграму, не було фотосесій у пологовому. Була любов, страх, відповідальність. І щастя — справжнє, не постановочне. А тут…
Усі дитячі речі купували лише тому, що наполягла Ольга Михайлівна. Вона разом із бабусею чоловіка волочили Марічку по магазинах, вибирали коляску, ліжечко, боді. Донька, звичайно, погоджувалася, але байдуже — лиш би від неї відчепилися. Все прали, прасували, складали — і все це робили бабусі. А донька… мріяла про новорічну вечірку.
— Ми з подругами думали, якщо все буде добре, то першого січня вирватися хоча б у ресторан? Ну я ж тепер не у в’язниці!
Тут Ольга Михайлівна вже не витримала. Вилила доньці всю правду — прямо, без жодних угладжень. Що так себе не поводять. Що материнство — це не шопінг, а велика відповідальність. Що новонароджений — не іграшка. Що не можна мріяти про фотосесії, поки не пройшли пологи, не почалися безсонні ночі, коліки та перші краплі молока. Що мати — це перш за все душа дитини, а не просто «годувальна одиниця».
Але доньці, здається, ці слова в одне вухо влетіли, в друге — вилетіли.
— Ти просто драматизуєш, мам. Зараз все інакше. У нас інші цінності. Головне — бути щасливою, а щасливі мами — це красиві мами.
Ольга Михайлівна тепер кожен вечір думає: може, вона десь проґавила? Може, занадто балувала? Може, не навчила чомусь важливому? Чи може, це просто такі часи — коли жінки спочатку стають матерями, а потім, можливо, дорослішають?
Та все ж вона вірить, що коли Марічка побачить у пологовому того крихітного чоловічка, коли він стисне її палець своєю маленькою ручкою, коли прокинеться серед ночі від його плачу — щось клацне в її серці. Не салони будуть на першому місці, а той маленький чоловічок, для якого вона — цілий світ.
А поки що… Ольга Михайлівна молиться. За доньку. За онука. І за те, щоб у серці її дорослої дівчини прокинулося справжнє материнство — не від фото, а від любові.
A Sold Friend: Grandad’s Tale And He Understood Me! It Was No Fun – I Realized What a Foolish Idea It Was. I Sold Him. He Thought It Was a Game, Until He Realized I’d Truly Sold Him. Times, After All, Are Different for Everyone. For Some, All-Inclusive Isn’t All That Generous, While Others Just Dream of Fresh Bread and Sausage. That’s how we lived – each in our own way, with all sorts of ups and downs. I was little back then. My uncle – Uncle George – gave me a shepherd puppy, and I was over the moon. The pup bonded with me, understood me at a glance, looked into my eyes and waited, waited for my signal. “Lie down,” I would say after a pause, and he would lie, gazing up at me loyally as though ready to die for me. “Serve,” I commanded, and the puppy would clamber up on chubby legs and freeze, swallowing anxiously, waiting for a reward – a tasty treat. But I had nothing to spoil him with. We were barely managing ourselves. Times were tough. My uncle, Uncle George, my mum’s brother who had given me the puppy, once said to me: “Don’t be upset, lad. Look how loyal he is! Sell him, then call for him, and he’ll run back to you. No one will see. You’ll have some money for a treat for you and your mum, and for him too. Trust me, I’m telling you something useful.” The idea sounded good to me. I didn’t realize then how wrong it was – an adult suggested it, and besides, it’d just be a joke, and I could get a treat. I whispered into Loyal’s warm, furry ear that I’d give him away, then call him back, so he should come to me and escape from strangers. And he understood me! He barked, as if to agree. The next day, I put on his lead and walked him to the station. Everyone sold things there – flowers, cucumbers, apples. The crowd poured off the train, and people began buying, haggling. I stepped forward a little, pulling my dog closer. But no one approached. Almost everyone had gone when a man with a stern face came over. “You there, lad, waiting for someone, or maybe you want to sell your dog? Good, strong pup – I’ll take him,” and he pressed some money into my palm. I handed him the lead. Loyal looked around and sneezed happily. “Go on, Loyal, go with him, my friend,” I whispered, “I’ll call you, come to me.” And he went off with the man. Hiding, I watched where they went. That evening, I brought home bread, sausage, and sweets. Mum asked sternly: “Did you steal this from someone?” “No, Mum, I helped carry some things at the station, and they paid me.” “Well done, son. Now eat and let’s go to bed – I’m exhausted.” She didn’t even ask about Loyal; she didn’t care. Uncle George came by in the morning. I was getting ready for school, but all I wanted was to go call for Loyal. “So,” he chuckled, “sold your friend?” and ruffled my hair. I pulled away, refusing to answer. I hadn’t slept all night, and couldn’t eat my bread and sausage for the lump in my throat. It wasn’t fun – I realized what a stupid idea it had been. No wonder Mum never liked Uncle George. “He’s daft, don’t listen to him,” she’d always say. I grabbed my schoolbag and dashed from the house. It was three blocks to that man’s house, and I ran the whole way. Loyal sat behind a tall fence, tied up with a thick rope. I called him, but he looked at me sadly, head on his paws, tail wagging, trying to bark though his voice broke. I’d sold him. He thought it was a game, but then realized I had truly sold him. The owner came out, scolded Loyal, and he tucked in his tail. I knew then it was hopeless. That evening I worked at the station carrying bags. They paid little, but it was enough. Scared, I went to the gate and knocked. The man opened the door. “Oh, it’s you again. What do you want?” “Sir, I changed my mind,” I stammered, handing him the money he’d given me for Loyal. He squinted at me, took the money, and untied Loyal. “Here, lad. Take him. He’s been pining, not cut out for a guard dog – but mind, he may never forgive you.” Loyal looked at me mournfully. Our game had become a trial for us both. Then he walked over, licked my hand and pressed his nose into my stomach. Years have passed since then, but I know now: you never sell a friend, not even as a joke. And Mum was so glad: “I was exhausted yesterday, then remembered – where’s our dog? I’m used to that boy, he’s part of the family, our Loyal!” After that, Uncle George hardly ever visited. We didn’t find his jokes funny anymore.
A Sold Friend. Grandads Tale And he understood me! It wasnt fun, I realised it was a foolish plan. I...
“While We Sell the Flat, Go Stay in the Care Home,” Said Her Daughter: How a Late Marriage, a Selfish Husband, and a Dreadful Choice Doomed One Mother’s Final Years
While were selling the house, why not stay at the care home for a bit? my daughter suggested Margaret married...
I Took a DNA Test and Lived to Regret It: How Doubt Cost Me My Marriage, My Family, and My Future with My Children
I did a DNA test and I regretted it I ended up marrying my girlfriend when I found out she...
Putting Dad in a Care Home: Elizabeth’s Struggle Between Guilt and Self-Preservation in the Face of a Lifetime of Cruelty
What nonsense is this? A care home? Over my dead body! Im not leaving my house! Elizabeths father hurled his...
After My Parents’ Divorce, They Cast Me Out: How I Was Forced to Leave Home, Lost My Family, and Began a New Life—Until a Twist of Fate Brought Us All Back Together
I pleaded, yet my mother stood firm. She hurriedly tossed my belongings into a rucksack, handed me a bit of...
Don’t Go, Mum: A Family Story of Love, Judgement, and Redemption
Dont Go, Mum. A Family Story As the old saying goes: you cant judge a book by its cover. But...
She Was Never Truly Alone: A Simple Tale of Grandma Violet, Her Loyal Dog George, and Felix the Cat with a Financial Past
She Wasnt Alone. A Simple Tale It was a late winter morning, and the sky over London barely began to...
After Turning Seventy, She Was Forgotten—Not Even Her Son or Daughter Remembered Her Birthday, But When Her Son Betrayed Her and Sold Her Home, an Unexpected Reunion with Her Estranged Daughter Changed Everything
After turning seventy, she found herself unwanted by anyone not even her own son or daughter remembered her birthday. Margaret...