Connect with us

З життя

Охолодження мрій: коли сподівання на сімейну вечерю розбиваються об байдужість

Published

on

Холодний прийом: як мрії про родинне застілля розбилися об байдужість свах

У невеликому містечку під Черніговом Оксана з нетерпінням чекала поїздки до родини чоловіка. Вона уявляла теплу зустріч, ароматний шашлик, сміх і довгі розмови за столом. Її чоловік, Богдан, запевняв, що його батьки, Василь Михайлович і Надія Семенівна, дуже гостинні, і Оксана вірила, що цей день зміцнить їхні родинні зв’язки. Але реальність виявилася гіркою, як холодний дощ, що зустрів їх того вечора.

Дорога була довгою, і Оксана з Богданом приїхали вже під вечір. Погода не тішила: небо вкрили сірі хмари, моросив дощ, а вітер проймав до кісток. Оксана надягла найкращу сукню, сподіваючись справити враження, але замість теплого прийому їх зустріли зачинені двері. Надія Семенівна, глянувши крізь щілину, кинула: «Ідіть у альтанку, там посидите». Оксана розгубилася. Альтанка? У таку негоду? Але Богдан, звиклий до матусиних примх, лише знизав плечима і повів дружину до дерев’яної будки в дворі.

Альтанка виявилася старою, з облупленим фарбом і щілинами, крізь які пронизував вітер. Оксана здригнулася, кутаючись у легку блузку. Вона намагалася посміхатися, але всередині росло почуття образи. «Може, вони просто готуються?» — гадала вона, хапаючись за надію. Богдан приніс плед, але він не міг захистити від пронизливої вологості. Свахи не поспішали запрошувати їх у дім. Василь Михайлович, вийшовши на ґанок, крикнув, що шашлик ще не готовий, і зник у дверей. Оксана відчула себе небажаною, чужою в цій родині.

Година за годиною. Дощ дужчав, стукаючи по даху альтанки, а запаху шашлику все не було. Оксана дивилася на Богдана, чекаючи, що він щось скаже, але чоловік мовчав, втупившись у телефон. Її терпіння розтягнулося, ніби струна. «Ми що, й досі сидітимемо тут, як на вокзалі?» — нарешті не стерпіла вона. Богдан лише буркнув, що мати скоро все подасть. Але «скоро» розтягнулося на дві довгі години, поки голод і холод не стали нестерпними.

Нарешті Надія Семенівна вийшла з підносом. Оксана очікувала побачити щедрий стіл, як у її рідній домівці, але її чекав новий удар. До пересмаженого шашлику свікруха подала лише миску салату з огірків та цибулі. Ні хліба, ні гарніру, ні навіть чаю, щоб зігрітися. «Їжте, що є», — кинула вона і пішла в дім, знову залишивши їх самих. Оксана дивилася на цю мізерну їжу і відчувала, як сльози підступають до горла. Це було не застілля, а глузування.

Богдан жував шашлик, ніби нічого не помічаючи, але Оксана більше не могла мовчати. «Чому нас не покликали в дім? — тихо запитала вона. — Ми ж рідня!» Богдан завагався, пробурмотівши щось про матусині звички, але його слова звучали ніяково. Оксана раптом зрозуміла: свахи не вважали її своєю. Вона була для них чужою, дружиною сина, яку можна залишити під дощем, не спромігшись навіть запросити до хати.

Зворотна дорога додому пройшла у мовчанні. Оксана дивилася у вікно, де миготіли мокрі поля, і відчувала, як руйнуються її сподівання на близькість із родиною чоловіка. Вона згадувала, як її мама завжди зустрічала гостей з теплотою, як їхній дім був відкритий для всіх. А тут? Холодна альтанка, мізерний стіл, байдужі погляди. Це був не просто невдалий вечір — це був знак, що її мрії про єдність із сім’єю Богдана ніколи не збудуться.

Вдома Оксана довго не могла заснути. Вона думала, чи варто казати Богдану, як глибоко її поранили його батьки. Але щось підказувало їй, що він не зрозуміє. Він вирів у цьому холоді — для нього це було нормою. А для неї — ніж у серце. Вона пообіцяла собі більше не їздити до свах, поки вони не навчаться її поважати. Але в глибині душі вона боялася: а раптом цей холод залишиться між ними назавжди? Чи витримає їхній шлюб таку байдужість? Чи її любовједина, як той дощ, що промочив її до нитки в тій проклятій альтанці?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

шість + сім =

Також цікаво:

З життя2 хвилини ago

Чотири роки шлюбу: утримую чоловіка сама

Мені 32 роки, і вже чотири роки я заміжня за людиною, яка перетворилася на тягар. Я, Соломія, живу у Львові...

З життя55 хвилин ago

Я приніс погану новину, але батьки здивували мене ще більше

Я прийшов із важкою новиною, але батьки шокували мене ще більше Борис їхав у старенькому автобусі по закуреній дорозі до...

З життя58 хвилин ago

Я не нянька і не служниця

Мені 62 роки, я живу у Львові і нещодавно опинилася в ситуації, що розбила мені серце. Моя донька, Оксана, та...

З життя1 годину ago

Втрачена назавжди без шансу на прощення

Темні вулиці Харкова супроводжували Ярослава додому після довгого робочого дня. Він ішов, занурений у думки, але тривога стискала сердце. Вікна...

З життя1 годину ago

Весільний подарунок від свекрухи: краще без нього

Соломія та Тарас готувались до весілля. Їхнє свято вже розгорілося на повну, коли ведучий оголосив: час дарувати подарунки. Першими зі...

З життя2 години ago

Весільний подарунок свекрухи: такий, що краще без нього

Соломія та Богдан готувалися до весілля. Свято було в розпалі, коли ведучий оголосив час подарунків. Першими вітали молодих батьки нареченої....

З життя2 години ago

Кулон, який змінив усе: як дружина повернула чоловіка до життя

Сьогодні написати в щоденнику треба. Однісінький кулон змінив усе: як дружина повернула чоловіка до життя — Коханий, я сьогодні забіжу...

З життя2 години ago

Шок батьків перевершив мою важку звістку

Ось як воно було… Приїхав Тарас старенькою маршруткою до батьків у передмістя Чернігова, а на серці — важкі камені. Йшов...