Connect with us

З життя

«Ми гадали, що бабуся допоможе з онуками, але вона зруйнувала наш дім»

Published

on

Ось історія, якою поділилась зі мною моя близька подруга. Її родина — звичайна молода пара з двома малечами: дівчинкою п’яти років та хлопчиком півтора років. Жили вони, як і більшість: мама у декреті, тато працював. Не багато, але щасливо.

Поки гроші не почали закінчуватись.

Коли молодшому виповнилось півтора роки, моя подруга, Оксана, вирішила вийти на роботу. Чоловік старався, але його зарплати ледве вистачало на найнеобхідніше. Про няню й мови не йшло — занадто дорого. Єдиним варіантом була бабуся — мама чоловіка. Вона, здавалося, погодилась без зайпих питань. Усі думали: внуки будуть їй у радість, а Оксана зможе підтримати родину фінансово.

Оксана зростала з повагою до старших, тому навіть не сумнівалась, що бабуся впорається — адже вона ж виховала гарну людину, свого сина.

Але все пішло не так.

За кілька тижнів бабуся почала висловлювати незадоволення: діти, мовляв, невиховані, бешкетні, не слухаються, постійно роблять безлад, а ще — погано їдять і бігають по хаті. Кожного дня вона дзвонила Оксані й скаржилась, як їй важко.

— Їм потрібна твоя рука, ти їх неправильно виховала! — сердито казала свекруха. — А я, вибач, не нянька. У мене свої справи і своє здоров’я. Я не зобов’язана сидіти з ними щодня.

Кульмінацією стало те, що одного разу вона заявила, що їй потрібен «законний вихідний посеред тижня». Оксана була в шоці: вона з чоловіком працюють, мають бути на робочих місцях, а тут — бабусі раптом треба відпочити. І куди подіти дітей — нікого не хвилює.

Критика свекрухи стосувалась не тільки дітей. Вона почала встановлювати свої порядки в хаті сина та невістки. То рушники, на її думку, висять не так, то ковдри «нерівно заправлені», то каструлі стоять не на тих полицях. Одного разу вона навіть почала розбирати чужу білизну, пояснюючи це тим, що в її домі все має бути за її правилами. Оксана з чоловіком спочатку терпіли, але незабаром їхнє терміння почало переповнюватись.

Коли старшу доньку нарешті взяли до дитячого садка, Оксана з полегшенням зітхнула. Залишився лише син, якого, як передбачалося, в садок ще рік не візьмуть. Але рішення вже було прийняте: свекруха більше не буде нянею. Оксана звела спілкування до мінімуму. Дзвінки — раз на два тижні, а внуків та бачила рідше, ніж раз на місяць, і то — без особливого ентузіазму з обох сторін.

Так, бабуся допомогла у скрутний момент, але постійні дорікання, тиск і спроби «виховувати всіх і все» зруйнували той тонкий місток довіри, що ще залишався між ними. Оксана зізналась мені, що більше не хоче, щоб її діти росли під цим гнітом. Вона й сама виросла без бабусиних нотацій, і вважає, що з дітьми має бути теплота та любов, а не крики й незадоволення.

З боку може здатися: невдячна невістка. Але коли тобі щодня капають на мізки, осуджують за кожну дрібницю й при цьому не допомагають, а лише додають клопоту — хочеться втекти. І не повертатися.

Іноді мені здається, що бабусі й дідусі забувають: внуки — це не їхні діти. Вони не зобов’язані виховувати їх з нуля, постійно, щодня. Вони — для любові, для мудрого слова, для ніжності. А не для виховання у стилі 80-х з криками й докорами.

Ось і Оксана вирішила: краще саййі справлятись, хай і важко, ніж знову впускати в дім людину, котра руйнує все своєю присутністю. І я її розумію.

А ти як вважаєш — чи повинні бабусі допомагати з внуками щодня, чи це лише добра воля, до якої не можна примушувати?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

шістнадцять − 10 =

Також цікаво:

З життя14 хвилин ago

On vacation, I ran into my ex-fiancé who jilted me eighteen years ago before our weddingHe didn’t recognize me at first, but I had spent eighteen years remembering every detail of the day he left.

– Woman, you need to take your towel from the sunlounger if you’re leaving – we’re not allowed to reserve...

FR3 години ago

L’Ombre sous le cadre

Le soleil couchant s'écrasait contre les fenêtres de l'hôtel particulier, au 47 avenue Foch. Une lumière lourde, presque orange, qui...

FR3 години ago

La couturière a retourné mes poignets. Sous la doublure en soie, un nom. Et toute mon enfance a basculé.

L’atelier était minuscule, coincé entre une fromagerie et un fleuriste rue des Martyrs. À l’intérieur, ça sentait la naphtaline, le...

FR3 години ago

Le regard dans le rétroviseur

La vieille Mégane bringuebalait sur le chemin forestier. Louis jura entre ses dents. Cela faisait maintenant quatre minutes qu’il négociait...

EN3 години ago

The Wrong Reflection

The late afternoon light pressed against the floor-to-ceiling windows of the Glencoe mansion, turning the polished walnut of the study...

ES3 години ago

El nombre oculto en el dobladillo

La boutique de novias en la Calle Ocho parecía un sueño prestado. Arañas de cristal, espejos con marco dorado y...

З життя3 години ago

Your Son Is an Adult – Open Your EyesShe finally saw the man he had become, standing tall and independent, and realized her protective instincts had blinded her to his strength.

Any mother of a grown son eventually faces the moment love enters his life. So it happened with Mary, who...

EN7 години ago

Graduation Day, With a Serving Tray

The auditorium had that particular hush right before a name gets called—the rustle of programs, a stray cough echoing off...