Connect with us

З життя

«Ми виховали вашу першу внучку, тепер ваша черга з молодшою!» — сказала я свекрусі

Published

on

«Ми виростили вашу першу онучку, тепер ваша черга з молодшою!» — сказала я свекрусі.

Моя донька, Олеся, зіткнулася з серйозними проблемами зі здоров’ям, і ось, перед другими пологами, я, Ганна Михайлівна, стою перед важким вибором. Ми з чоловіком уже три роки доглядаємо старшу онучку, Софійку, адже після перших пологів Олеся ледве вижила. Тепер же свекруха, Наталія Петрівна, яка обіцяла допомагати, знову відвертається, залишаючи нас у розпачі. Живемо ми в невеличкому містечку під Черніговом, і ця ситуація розбиває моє серце.

Коли народилася Софійка, ми з чоловіком відразу забрали її до себе. Олеся провела у лікарні півроку, борючись за життя, і ми не могли залишити новонароджену без догляду. Наталія Петрівна клялася, що допомагатиме, але за три роки її «допомога» обернулася порожніми обіцянками. Вона завжди знаходила виправдання: то робота, то справи, то подорожі. Якби я не наполягала, вона б навіть не побачила Софійку! Я благала її приїхати, і тільки тоді вона з’являлася, та й то ненадолго й з таким виглядом, ніби робить нам ласку.

Зараз Олеся чекає другу dětiнку, і лікарі попереджають: проблеми зі здоров’ям можуть повторитися. Після перших пологів вона п’ять місяців лежала у відділенні патології, і ми ледь врятували й її, і Софійку. Тоді я майже посивіла, коли з пологового зателефонували із запитанням, хто забере дитину. Олеся навіть грудьми годувати не могла, і я, попри вік і гіпертонію, взяла Софійку до себе. Ми з чоловіком вже не молоді, а вдома в мене ще й молодша донька, якій немає вісімнадцяти. Але вибору не було — я не могла кинути онучку.

Софійка живе з нами, а до батьків їздить лише на вихідні. Так усім зручно: Олеся видужує, а ми справляємося із старшою онучкою. Але з новонародженим я вже не впораюся. У мене немає сил знову переживати безсонні ночі, плач, кольки. Коли Олеся попросила нас взяти другу дитину, я відчула, ніби земля розступається під ногами. У мене гіпертонія, тиск скаче, а Софійка, особливо коли різалися зубки, доводила мене до виснаження своїм плачем. Тоді я дзвонила Наталії Петрівні, благаючи забрати онучку хоча б на день. Вона приїжджала, але повертала Софійку через кілька годин із виглядом, ніби їй довелося гори зрушити.

Наталія Петрівна молодшною за мене на вісім років, але поводиться, як світська левиця. Вона доглянута, завжди у подорожах — то на курорти, то на екскурсії. Чоловіків у неї немає, та й не потрібні вони їй — вона насолоджується свободою. Після народження Софійки вона обіцяла допомагати, але за три роки брала онучку до себе лише кілька разів, і то за моєю ініціативою. Я падала від втоми, тиск зашкалював, а вона здавала Софійку зі скаргами: «Ох, як я втомилася!» Ніби я не ношу онучку на руках кожен день!

Тепер, коли Олеся на третьому триместрі, лікарі кажуть, що може повторитися сценарій перших пологів. Я у паніці. У мене не вистачить сил виховувати ще одну дитину, а Софійка й так потребує уваги. Я прямо сказала свекрусі: «Ми виростили Софійку, тепер ваша черга». Але Наталія Петрівна відразу знайшла сотню причин: у неї кішки, дорога меблі, вона рідко вдома, то робота, то поїздки. Їй просто не хочеться відвідуватися з дитиною. Вона навіть не приховує, що онуки їй у тягар. Я у розпачі: куди подіти немовля? Невже віддавати у дитбудинок?

Моє серце болить. Олеся бореться за життя, а я не знаю, як врятувати нашу родину. Наталія Петрівна живе для себе, і їй байдуже до наших бід. Я намагалася умовити її взяти онучку хоча б на півроку, але вона відмахується, як від настирливої мухи. Софійка — наше світло, але я не маю сил пройти цей шлях ще раз. Коли я думаю, що малюк може залишитися без опіки, мені стискає горло. Свекруха обіцяла бути поруч, але її слова — пусті звуки. Я не знаю, як переконати її, як змусити зрозуміти, що це її онука, її кров. Якщо вона не опам’ятається, я боюся, що наша родина не витримає цього тягару, і ця думка знищує мене.

Життя навчає: іноді найближчі люди стають найдальшими, а лишень той, хто несе тягар, знає його справжню вагу.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

14 + 6 =

Також цікаво:

FR5 години ago

Le Testament sous le pommier

Je m'appelle Odette Vasseur, j'ai soixante-quatorze ans, et le jour où j'ai enterré mon deuxième mari, sa fille m'a jetée...

FR5 години ago

**Le dossier bleu**

L'infirmière avait pris ma tension trois fois quand elle a enfin croisé mon regard et détourné les yeux vers le...

ES8 години ago

# La clienta del pañuelo azul

Me llamo Marisol, tengo cincuenta y ocho años y llevo diecisiete trabajando en la caja tres del Publix de Coral...

HE8 години ago

# יתרון הבית

הריח הגיע אליה קודם — צבע טרי, משהו הדרי, כמו בחנות נרות. דנה כרמון לא הזמינה שום נרות. היא יצאה...

HE8 години ago

# יתרון הבית

הריח הגיע אליה קודם — צבע טרי, משהו הדרי, כמו בחנות נרות. דנה כרמון לא הזמינה שום נרות. היא יצאה...

PL9 години ago

# Rachunek uciekającej panny młodej

Głośniki nad głowami wciąż odtwarzały stare przeboje Anny Jantar, gdy moja matka wyrwała mikrofon didżejowi i uznała, że wesele potrzebuje...

EN9 години ago

# The Christmas I Stopped Being Their Bank

My daughter-in-law's fork froze halfway to her mouth when my son stood up and pointed at the door. "Pay rent...

ES9 години ago

La receta que Marisol dejó de cocinar

Marisol Reyes llevaba diecisiete años preparando pollo guisado con arroz y habichuelas para Ernesto, aunque él llegara pasadas las once...