«Я пустила сім’ю сина пожити у себе, а тепер знімаю квартиру, поки в моїй живе колишня невістка з новим чоловіком…»

Я пустила сина з сім’єю пожити в себе. А тепер сама живу в оренді, поки в моїй квартирі живе колишня невістка з іншим чоловіком…

На останній нараді директор навіть не став прикидатися: «Порад у мене дві — або шукайте роботу, або моліться на диво», — розповіла Марія, втомлено кидаючи сумку біля столу. — Я все розумію… тільки де зараз ту роботу знайти?

У кабінет вона увійшла з камінним обличчям. Усередині вже давно стискалося від тривоги. Справи фірми йшли на дно — це було очевидно, але все ж сподівалася, що якось, може, викрутяться. А тут — вирок. Марії робота була необхідна, як повітря: двоє дітей, аліментів — нуль, батьки — літні люди, яким більше потрібна допомога, ніж вони можуть її дати.

Резюме вона розсилала, як на конвеєрі, знайомих обдзвонювала, інтернет штудирувала вдень і вночі. Іноді сміялася разом із колегами: «Наші думки на роботі — лише про те, де ще попрацювати». Хтось встиг уже влаштуватися, хтось пішов у нікуди.

— Якщо зовсім притисне — іди до нас у гіпермаркет, — кивнула їй знайома із сусіднього відділу. — Зарплата нормальна, графік гнучкий. Я замолю словечко.

Раніше такі пропозиції викликали в Марії тугу і жах. Зараз — хоч якийсь варіант. Хоч щось.

Важкі думки перервав ридання. Марія обернулася: біля вікна стояла Ганна Степанівна — бухгалтер із величезним стажем, літня, стримана, майже ніколи не скаржилася.

— Ганно Степанівно, що з вами? — Марія підвелася. — Ви через скорочення? Та ж ви вже на пенсії, вам хвилюватися менше за всіх треба. Я зараз чай поставлю, у мене млинці лишилися. Посидимо, поговоримо.

— Відпочивати мені, мабуть, доведеться під мостом, — гірко видихнула жінка.

— Як під мостом? У вас же квартира, син дорослий, ви з ним не живете…

— Квартира є, та тільки не для мене. Я тепер в оренді. Шість тисяч гривень на місяць — і це ще пощастило.

Виявилося, що у Ганни Степанівної справді була двокімнатна, яку вона з сином приватизувала ще двадцять років тому. Після його весілля пустила молодих до себе, а потім — все завертілося. Невістка була вагітна, прописали її, потім — дитину. Свекруха терпіла, скандали, крики, синові ніде було ночувати — тікав до друзів. Все звалювали на гормони невістки, на «перехідний вік» у родині.

А через рік — вони чекали другу дитину.

— Я не витримала. З’їхала, — зітхнула Ганна Степанівна. — Орендувала однушку. Думала — на час.

Але «час» тягнувся роками. На Новий рік прийшла з подарунками — а там на две— і побачила на дверах список боржників за її ж власну квартиру.