Connect with us

З життя

Переписка чоловіка з рідними ледь не зруйнувала наш шлюб: випадкове відкриття

Published

on

Уже тиждень у нас вдома як на війні. Ми з Дмитром не розмовляємо, уникаємо поглядів і торкаємось лише теми дитини. Та й то — кілька сухих фраз. А почалось усе з дрібної випадковості.

Того дня Дмитро, як завжди, пішов на роботу. Я прибирала, а син дрімав у ліжечку. Близько десятого ранку телефон чоловіка, залишений на тумбочці, задзвенів. Один раз, другий, третій — я хотіла просто вимкнути звук, щоб не розбудити хлопчика. Але раптом помітила назву чату: «Наша родина».

Мене ніби громом ударило. «Наша родина» — а чому ж тоді я там не була? Я ж його дружина, мати його сина! Серце стиснулося. Не втрималась, заглянула. І шкодую. Але було пізно.

У переписці були Дмитро, його матір, батько та сестра. Мене туди не додали. Зате мене там обговорювали. Я — «нікудишня господиня», «незручна мати» й взагалі «не пара їхньому синові». Свекруха писала, що я годувати дитину не тим, не так і не вчасно. Що вдома безлад, а я завжди «змучена, мов у шахті працюю». А сестра чоловіка підтверджувала, хоча сама ніколи навіть не няньчила дітей.

Але найгірше — мовчання Дмитра. Жодного слова на мій захист. Він ставив смайлики до їдких слів матері, лайкав коментарі сестри. Він, чоловік, якого я люблю, батько моєї дитини — дозволяв своїй родині мене принижувати. А я ж старалася. Терпіла. Усміхалася. Кивала на поради свекрухи, а потім робила по-своєму, лише щоб не сваритись. Я хотіла бути частиною їхньої родини.

Коли Дмитро повернувся, я не втрималася.

— Я бачила ваш чат, — сказала йому прямо.

Він поблід, але замість вибачень спалахнув:

— Ти лізла в мій телефон?! Це моє особисте! Хто тобі дозволив?!

Він кричав, звинувачував мене. Але не сказав ні слова про мій біль. Жодного каяття. Жодного розуміння.

Я дивилася на нього й не вірила — це той самий чоловік, з яким я хотіла прожити життя? Якому народила сина? Якому пробачала втому, подражнення, ночі на роботі? Я ніколи не забороняла йому брати мій телефон — мені нічого ховати. А от у нього, виходить, було.

З того дня ми граємо у мовчанку. Він спить на дивані. Каже, що я зруйнувала довіру. Але хто її зруйнував? Він чи я? Бо я відчуваю, що зрадили саме мене. Обговорили, осудили й змовчали. Ніби я не дружина, не родина, а тимчасова квартирантка.

Не знаю, що буде далі. Ми вже говорили про розлучення. Може, у гніві. А може — насправді.

Але я точно знаю: зрада — це не завжди зрада тілом. Інколи це — мовчання, коли треба було захистити. Інколи — лайк під словами, від яких у іншого серце криється.

Тепер я хочу зрозуміти — чи можу ще довіряти цій людині? Чи вже пізно?..

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

19 − 14 =

Також цікаво:

З життя4 хвилини ago

Термін придатності минув

Термін придатності сплив Вчорашній світанок у невеличкому містечку на околиці Вінниччини зустрів Ганну холодом. Кухня, пройнята вогкістю старих стін, мовчала,...

З життя1 годину ago

Остання хвилина

Остап стояв біля вікна своєї квартири у Львові, спостерігаючи, як по ранковій вулиці поспішають школярі. Одні — у сірих пуховиках,...

З життя1 годину ago

«Вы слишком опекаете ребёнка», — сказал врач. Но я просто мама, а не тревожная.

— Вы слишком опекаете своего ребёнка, — заявил врач. Но я не тревожная — я просто мать. Если бы мой...

З життя2 години ago

Літо в підвалі

**Підвальне літо** Спочатку був гуркіт. Такий, від якого дзвенить у вухах, ніби в стіну будинку на розі Полтавської вулиці врізався...

З життя2 години ago

Она впустила незнакомца, не подозревая, что спасает своего сына

2 июня. Сегодня вспомнил историю, которая перевернула моё представление о судьбе. Его знала вся Россия. Лучший онколог Москвы, профессор Дмитрий...

З життя3 години ago

Присутність поруч

Ще літом ця лавка у сквері на Львівській була гучною: школярі їли морозиво, сміялися, сперечалися про фільми та ігри. Восени...

З життя4 години ago

Коли завітала Радість

Коли прийшла Радість Пізній вечір, березнева мряка — і Дмитро, як завжди, повертався додому після зміни. З заводу він ішов...

З життя4 години ago

Літо у підземеллі

**Підвальне літо** Спочатку був грюкіт. Такий, від якого дзвенить у вухах, ніби просто в стіну будинку на розі Саксаганського в’їхав...