Собака за домами разбудила ночь своим лаем.

Ранком, ще перед світанком, десь о четвертій годині, ззаду будинків почав гавкати пес. До п’ятої його лай став ще голоснішим. Люди прокидалися на роботу, слухаючи цей істеричний гавкіт із досадою. Близько пів на шосту з дворів потягнулися мешканці.

Першими, хто вийшов за межі будинків, були чоловік і жінка, мабуть, подружжя. Вони вирішили таки піти подивитися, що там за собака так голосить. Пройшовши трохи в бік гаражів, вони побачили її. Вона все ще гавкала, мордою повернувшись до будинків. А позаду неї на землі лежав чоловік. Подружжя кинулося до пса. Було зрозуміло — він кликав на допомогу.

Але чим ближче вони підходили, тим агресивніше ставав лай. Це була вівчарка, серйозна тварина. Безпечної дистанції не було. Жінка запропонувала викликати швидку.

Медики приїхали швидко. Під’їхавши ближче, двоє лікарів вийшли з машини. Жінка попередила їх, що собака не підпускає. Коли вони рушили до потерпілого, вона ще раз нагадала про пса. Та вівчарка перестала гавкати, як тільки побачила швидку. Вона підійшла до господаря і сіла поруч.

Лікарі наблизилися до чоловіка. Пес сидів нерухомо.
—Що робитимемо?
—Здається, розумна, підпустила. Я підійду. Якщо що — брызни з балончика.
Лікар обережно поставив ящик з ліками, присів навпочіпки біля потерпілого, час від часу поглядаючи на собаку. Та мовчазно спостерігала.

Пульс був, але слабкий. Чоловік, досить молодий, років 35, втратив багато крові. Поранення в живіт. Один із медиків відкрив чемодан, швидко зробив перев’язку, інший набрав два шприци і вколов ліки. Пес уважно стежив.

До того часу вже зібралася юрба допитливих, але всі стояли на відстані десятка кроків. Ніхто не наважувався підійти ближче.

Один із лікарів приніс ноші. Вони обережно підняли чоловіка, завантажили в машину. Взяти собаку не можна було. Вона дивилася на них, вони — на неї. Та інструкції… Та й що далі?

Швидка повільно їхала по нерівній дорозі. Пес біг поруч…

До лікарні було недалеко. Усю дорогу вівчарка то відставала, то наздоганяла машину. Біля шлагбаума медики зупинилися. Охоронці підняли перешкоду, і швидка заїхала на територію. Водій сказав одному з вартових:
—У нас поранений чоловік. Це його собака.

—Я зрозумів, але що я можу зробити? — Він глянув на пса і крикнув: — А ну стояти! Фу! Не можна! Сидіть!

Цей набір команд трохи збив вівчарку з пантелику. Та вона зупинилася, сіла перед шлагбаумом і лише поглядом провожала машину.

Просидівши годину в очікуванні, вона лягла ближче до краю паркану, аби не заважати машинам. Охоронці спочатку стежили, щоб вона не прокралася на територію. Але потім, зрозумівши, що пес чекатиме тут, лише час від часу поглядали в його бік.

—Що робитимемо?
—Нічого. А що ти пропонуєш?
—Він же тут скільки лежатиме?
—А хто його знає? Може, полежить і піде.
—Ні… Розумний, здається. Невже чекатиме?
—А скільки чекати? Якщо там погано, так і не дочекається.
—От лихо… Може, йому їжі дати?
—Оце діло! Підгодують тут, а потім тебе звільнять.
—Та що робити?
—Нічого. Подивимося, може, сам піде. А якщо ні — тоді і вирішимо.

_______________________________

Настав ранок. Вівчарка все ще лежала біля в’їзду. Охорона мала змінитися. Прибулим пояснили ситуацію. Один із тих, хто йшов із зміни, сказав:
—Я піду, дізнаюся, що з чоловіком. І ситуацію поясню. Щоб випадково не викликали відлов. А то…

Нехай по камерах подивляться… Та може принесу йому щось поїсти…

—Не підгодовуй тут!
—Ну так, нехай під парканом здохне!

Пес уважно дивився на тих, хто говорив і спостерігав за ним.

Минуло сорок хвилин. Охоронець, що пішов за новинами, повернувся.
—Ну що? Як там чоловік?
—Прооперували. У реанімації. Кажуть, більш-менш. Ось, у їдальні взяв залишки… — Чоловік приніс у пластмасовому мисці котлету, ковбасу, а в іншій — води.

—Але тут годувати не можна… Іди сюди, — він покликав пса, поставивши миски під дерево біля дороги.

Вівчарка уважно дивилася на нього, не рухаючись з місця.
—Іди, їж. Хоч води попий. Бери! Можеш! — Охоронець намагався згадати команди.

Пес підвівся, але не йшов. Видно було, що він роздумував. Дивився на чоловіка, на миски, на шлагбаум. І знову сів.

—Ну, як хочеш, — охоронець відійшов від дерева і повернувся до будки.

Собака повільно підвелася і підійшла до миски. Понюхала, жадібно почала лакати воду.

_____________________________

Минув тиждень. Господаря цього розумного пса вже два дні тому перевели в палату. Він поступово одужував. Запитати про собаку було ні в кого. І від цього було дуже сумно.

Вони жили удвох пВони жили удвох після того, як він пішов у запас через поранення, разом служили, разом повернулися на цивільку, і тепер він молився, щоб його розумна Альма не загинула десь без нього.