З життя
Собака за домами разбудила ночь своим лаем.
Ранком, ще перед світанком, десь о четвертій годині, ззаду будинків почав гавкати пес. До п’ятої його лай став ще голоснішим. Люди прокидалися на роботу, слухаючи цей істеричний гавкіт із досадою. Близько пів на шосту з дворів потягнулися мешканці.
Першими, хто вийшов за межі будинків, були чоловік і жінка, мабуть, подружжя. Вони вирішили таки піти подивитися, що там за собака так голосить. Пройшовши трохи в бік гаражів, вони побачили її. Вона все ще гавкала, мордою повернувшись до будинків. А позаду неї на землі лежав чоловік. Подружжя кинулося до пса. Було зрозуміло — він кликав на допомогу.
Але чим ближче вони підходили, тим агресивніше ставав лай. Це була вівчарка, серйозна тварина. Безпечної дистанції не було. Жінка запропонувала викликати швидку.
Медики приїхали швидко. Під’їхавши ближче, двоє лікарів вийшли з машини. Жінка попередила їх, що собака не підпускає. Коли вони рушили до потерпілого, вона ще раз нагадала про пса. Та вівчарка перестала гавкати, як тільки побачила швидку. Вона підійшла до господаря і сіла поруч.
Лікарі наблизилися до чоловіка. Пес сидів нерухомо.
—Що робитимемо?
—Здається, розумна, підпустила. Я підійду. Якщо що — брызни з балончика.
Лікар обережно поставив ящик з ліками, присів навпочіпки біля потерпілого, час від часу поглядаючи на собаку. Та мовчазно спостерігала.
Пульс був, але слабкий. Чоловік, досить молодий, років 35, втратив багато крові. Поранення в живіт. Один із медиків відкрив чемодан, швидко зробив перев’язку, інший набрав два шприци і вколов ліки. Пес уважно стежив.
До того часу вже зібралася юрба допитливих, але всі стояли на відстані десятка кроків. Ніхто не наважувався підійти ближче.
Один із лікарів приніс ноші. Вони обережно підняли чоловіка, завантажили в машину. Взяти собаку не можна було. Вона дивилася на них, вони — на неї. Та інструкції… Та й що далі?
Швидка повільно їхала по нерівній дорозі. Пес біг поруч…
До лікарні було недалеко. Усю дорогу вівчарка то відставала, то наздоганяла машину. Біля шлагбаума медики зупинилися. Охоронці підняли перешкоду, і швидка заїхала на територію. Водій сказав одному з вартових:
—У нас поранений чоловік. Це його собака.
—Я зрозумів, але що я можу зробити? — Він глянув на пса і крикнув: — А ну стояти! Фу! Не можна! Сидіть!
Цей набір команд трохи збив вівчарку з пантелику. Та вона зупинилася, сіла перед шлагбаумом і лише поглядом провожала машину.
Просидівши годину в очікуванні, вона лягла ближче до краю паркану, аби не заважати машинам. Охоронці спочатку стежили, щоб вона не прокралася на територію. Але потім, зрозумівши, що пес чекатиме тут, лише час від часу поглядали в його бік.
—Що робитимемо?
—Нічого. А що ти пропонуєш?
—Він же тут скільки лежатиме?
—А хто його знає? Може, полежить і піде.
—Ні… Розумний, здається. Невже чекатиме?
—А скільки чекати? Якщо там погано, так і не дочекається.
—От лихо… Може, йому їжі дати?
—Оце діло! Підгодують тут, а потім тебе звільнять.
—Та що робити?
—Нічого. Подивимося, може, сам піде. А якщо ні — тоді і вирішимо.
_______________________________
Настав ранок. Вівчарка все ще лежала біля в’їзду. Охорона мала змінитися. Прибулим пояснили ситуацію. Один із тих, хто йшов із зміни, сказав:
—Я піду, дізнаюся, що з чоловіком. І ситуацію поясню. Щоб випадково не викликали відлов. А то…
Нехай по камерах подивляться… Та може принесу йому щось поїсти…
—Не підгодовуй тут!
—Ну так, нехай під парканом здохне!
Пес уважно дивився на тих, хто говорив і спостерігав за ним.
Минуло сорок хвилин. Охоронець, що пішов за новинами, повернувся.
—Ну що? Як там чоловік?
—Прооперували. У реанімації. Кажуть, більш-менш. Ось, у їдальні взяв залишки… — Чоловік приніс у пластмасовому мисці котлету, ковбасу, а в іншій — води.
—Але тут годувати не можна… Іди сюди, — він покликав пса, поставивши миски під дерево біля дороги.
Вівчарка уважно дивилася на нього, не рухаючись з місця.
—Іди, їж. Хоч води попий. Бери! Можеш! — Охоронець намагався згадати команди.
Пес підвівся, але не йшов. Видно було, що він роздумував. Дивився на чоловіка, на миски, на шлагбаум. І знову сів.
—Ну, як хочеш, — охоронець відійшов від дерева і повернувся до будки.
Собака повільно підвелася і підійшла до миски. Понюхала, жадібно почала лакати воду.
_____________________________
Минув тиждень. Господаря цього розумного пса вже два дні тому перевели в палату. Він поступово одужував. Запитати про собаку було ні в кого. І від цього було дуже сумно.
Вони жили удвох пВони жили удвох після того, як він пішов у запас через поранення, разом служили, разом повернулися на цивільку, і тепер він молився, щоб його розумна Альма не загинула десь без нього.
“My Wife’s Mum Is Loaded—We’ll Never Have to Work!” My Friend Antony Declared. But His Dream of a Life of Leisure Didn’t Go As Planned
My wifes mother is loadedwell never have to work, my friend exclaimed with delight. One of my acquaintances, George, always...
A Grandson’s Request: An Uplifting Story “Gran, I need to ask you something—it’s really important. I need a lot of money.” He arrived in the evening—nervous, restless. Normally, Daniel popped round to see Lilian twice a week, happy to fetch her groceries or pop out the bins. Once, he even fixed her old sofa. Always calm, always confident—never like this. Lilian always worried—it was a strange world out there. “Daniel, love, can I ask—why do you need the money? And how much is ‘a lot’?” Her voice was steady, but her heart thumped. Daniel was her eldest grandson—a good lad, kind at heart. He’d finished school a year ago, working part-time while studying. His parents hadn’t voiced any concerns, but why would he need so much cash? “I can’t say yet, Gran, but I promise I’ll pay you back—just not all at once…” “You know I’m only on my pension,” said Lilian, torn, “How much exactly?” “One thousand pounds.” “Why not ask your parents?” Lilian asked absently, already guessing his answer. Daniel’s dad—her son-in-law—was strict, expected children to solve their own problems and not stick their noses where they didn’t belong. “They wouldn’t help,” Daniel replied, confirming her thoughts with a sigh. Had he got mixed up in something serious? Would giving him the money only make it worse? But what if not giving it made things even harder? She studied him with concern. “Gran, it’s nothing bad, I swear. I’ll pay you back in three months—promise! Don’t you trust me?” She probably should lend it, even if he never returned it. There ought to be someone in his life who has his back; someone he can trust—so he never loses faith in people. She did have that money set aside for emergencies. Perhaps this was the one. After all, Daniel had come to her. Funerals could wait—life was for the living. It’s family—family you must trust. They say if you lend money, be prepared to lose it. The young can be unpredictable… but Daniel had never let her down. “All right, I’ll lend you the money for three months, as you said. But wouldn’t it be better for your parents to know?” “Gran, you know I love you, and I always keep my promises. If you can’t help I’ll try to get a loan—after all, I do work.” The next day, Lilian went to the bank, withdrew the money and handed it to Daniel. He beamed, gave her a grateful hug, and dashed off: “Thank you, Gran, you’re the best. I’ll pay you back—I promise!” Lilian returned home, brewed herself a cup of tea, and pondered. So many times in her life she’d desperately needed help. Every time, someone came through. But now, these days, everyone looked out for themselves. Times were tough. A week later, Daniel popped in again, cheerful. “Gran, here’s the first bit back—I got an advance at work. Oh, and can I bring a friend round tomorrow?” “Of course, love. I’ll bake your favourite—poppyseed cake.” She smiled, relieved—whatever it was, she’d soon know. Daniel came that evening. Not alone. A slender young woman stood by his side. “Gran, this is Lisa. Lisa, meet my lovely Gran, Lilian.” Lisa blushed, “Hello, thank you so much, Mrs Taylor!” “Come in, both of you,” Lilian relaxed—they seemed good together. They sat and chatted over tea and cake. “Gran, I couldn’t tell you before. Lisa’s mum became suddenly very ill; there was no one else to help and Lisa was so worried—she made me promise not to explain why I needed the money. But it’s over now—her mum’s had the operation. The doctors say she’ll recover.” Daniel looked at Lisa, squeezing her hand. “Thank you—you’re so kind. I can’t thank you enough,” Lisa said, turning away to hide her tears. “I told you, everything’s all right, don’t cry,” Daniel smiled, “Come on, Gran, we’d better be off—getting late.” “Take care, dears, goodnight—may everything work out for you.” As they left, Lilian crossed herself (old habits die hard). Her grandson had grown up—a solid young man. She was glad she trusted him. It wasn’t really about the money; it brought them closer. Two months on, Daniel repaid her in full. “Just think, Gran. The doctor said if we hadn’t acted so quickly, it could have ended much worse. I didn’t know how I could help Lisa. I realise now—there’s always someone willing to step up when things are hard. And I’ll always look after you, Gran—you’re the best in the world!” Lilian ruffled his hair, as she had when he was little. “All right, off you go—and bring Lisa round soon!” “Of course,” Daniel grinned, hugging her. As she closed the door, Lilian remembered what her own gran used to say: “You must always look after your own. It’s the English way—never turn your back on family. Remember that!”
Gran, Ive got a favour to ask you. I really need some money. A lot. James turned up at Sarah...
We Should Have Got Ready for the Baby Sooner! My Return from Hospital Was a Nightmare—My Husband Didn’t Prepare Anything, the House Was a Mess, and I Was Embarrassed in Front of Our Family. Whose Fault Was It That We Weren’t Ready?
You know, I really should have got things sorted well before the baby arrived! Ill never forget the day I...
No One to Really Talk To: A Story of Old Friends, Long-Lost Numbers, and a Conversation That Changed Everything
Honestly, Mum, how can you say youve got no one to talk to? sighed her daughter, the exhaustion plain in...
I Paid the Price for My Son’s Happiness: How I Chose the Perfect Daughter-in-Law and Found My Son’s True Love with a Little Help and a Secret Deal
I Paid for My Sons Happiness I mulled it over for ages, and finally decided I would hand-pick my sons...
The Ringtone on My Daughter-in-Law’s Phone Made Me Rethink Helping My Son’s Young Family Find a Home
Diary Entry Living alone in my lovely one-bedroom flat in the heart of London has suited me well enough these...
For about an hour, I observed young would-be parents who had only just left sixth form.
For about an hour, I observed a pair of soon-to-be parents, barely out of sixth form. Not long ago, I...
“You’re Not a Wife, You’re a Servant. You Don’t Even Have Children!” – When Helena Moved in During Renovations, Her Mother-in-Law’s Cruelty Tested Her and Her Husbands Marriage in Their London Home
Youre not a wife, youre a servant. And you dont even have children! Mum, Emily will be staying here for...