Безжалісною правдою: історія прямолінійної жінки на роботі

Щоденник Вероніки Кирилюк

Ірину всі знали як жорстку та пряму в спілкуванні. В офісі про неї говорили: “Реже правду-матку, не зважаючи на обставини”.

Ось приклад – Олена цілий ранок фліртувала з новим системником. Співала, як жайворонок, та швидко ладнала замовлення. “Ти ж знаєш, що його дружина зараз у пологовому?” – холодно зауважила Ірина. І все – флірт як рукою зняло.

Або Мар’яна, яка ніяк не могла кинути палити. Пробувала пластирі, жувальні гумки – марно. Нарешті купила “диво-сигарету”. “А ти бачила склад цієї магічної штуки? – поцідила Ірина. – Я теж ні. Дивно, правда?”

Усім було страшно потрапити під її гострий язик. А їй було байдуже – адже правда від цього не зникала. Та хто її насправді хоче чути?..

Коли Ірина поїхала на стажування, офіс з полегшенням зітхнув. Курили біля під’їзду, фліртували з клієнтами, влаштовували божевільні п’ятниці. Одружені й вільні.

Але через три тижні вона повернулася… інша. Завжди – сувора сукня, шпильки, нальот парфумів. А тут – поношені джинси, светр на два розміри більший, волосся у недбалу кіску. Ні грама макіяжу. Замість парфумів – ледь відчутний аромат “Правди” від Calvin Klein.

Вона не зробила зауваження секретарці про неготові документи. Не причепилася до системника за дзвінки дружині. Навіть не помітила юриста, який рився у паперах.

“Не пройшла стажування”, – мовив юрист.
“Захворіла”, – припустила секретарка.
“Закохалася!” – реготала Олена.
“Тоді чому в дідовому светрі?” – усміхнулася перекладачка.

Але через годину Ірина так і не з’явилася на планёрку. Раптом системник скрикнув: “Та ж вона он там!”

У кафе навпроти сиділа їхня Ірина… і сміялася. Звична – різка, дратівлива – тепер виглядала зовсім інакше.

“Чесно кажучи, я не знайшла сорочку, – шепотіла вона чоловікові. – Тому вдягла твій светр.”
“Мені більше подобається, коли ти без нього”, – відповів він. Вона почервоніла й штовхнула його.
“Зупинись.”
“Не можу. Швидше закінчуй роботу та їдемо до мене.”

Тим часом у офісі задзвонив телефон.
“Компанія “Весна” вас вітає!.. Ірино Віталіївно?.. Так, ви не приїдете?.. Ох, видужуйте!”

“Наша Ірочка захворіла!” – влетіла секретарка.
“Ми бачимо”, – кивнув системник. Усі спостерігали, як Ірина, цілком здорова, сідала в авто з незнайомцем.

“Чому не дзвонити?” – дивувалася секретарка.
“Ти коли-небудь приходила на роботу у светрі навиворіт? – усміхнулася Олена. – Коли тобі начхати на макіяж, бо ти ще там – з ним.”

“Захворіла… Не пройшла стажування… – Олена пожала плечима. – Я ж казала – закохалася. І тепер наша Ірина – інша.”

“Надовго?” – понуро спитав системник.
“Це вже від вас, чоловіків, залежить”, – кинула Олена на прощання.