Connect with us

З життя

Мирний вечір із друзями обернувся кошмаром через несподіваного гостя

Published

on

**Щоденник. Вечір, що пішов не за планом**

Ця вечеря мала бути святкуванням мого підвищення – невеликою, але щирою перемогою. Я продумала кожну деталь: страви, вино, навіть музику. Хотілося тепла та справжніх емоцій, щоб друзі почували себе як удома.
Запросила лише п’ятьох: найкращу подругу Олену з чоловіком Тарасом, старого університетського друга Богдана та колегу Марію, з якою останнім часом зблизилась. Усі знали одне одного, тому напруженості не очікувалося.

Все почалося ідеально. На столі – закуски: грінки, фаршировані гриби, сири. Гості прийшли вчасно, усі в гарному настрої. Вино течіло легко, розмови – ще легше. Олена з Марією згадували подорожі, Богдан розповідав кумедні історії з роботи. Я усміхалася: все йде, як задумано.

А потім – стук у двері.

Я здивувалася, адже всі вже були тут. Може, сусід? Відкриваю – і бачу незнайомця, який одразу ж заявляє:

— Привіт! Я Руслан, друг Олени. Вона сказала, що можна зайти. Ну, я ж не заваджу?

Не чекаючи відповіді, він увійшов.

Я завмерла. Ніякого Руслана Олена мені не згадувала. Обернулася до неї – та опустила очі і пробурмотіла:

— Ну, я… випадково розказала, а він сам напросився…

Ледь стримала роздратування, але вирішила не псувати вечір. Зробила вигляд, що все гаразд, налила йому вина, познайомила з усіма. Гості переглянулися, але кивнули. Ми намагалися бути ввічливими.

Але незабаром зрозуміло: це був *той самий* гість, якого не варто було запрошувати.

Руслан говорив без паузи, не слухав нікого, постійно перебивав, жартував невпопад і сміявся голосніше за всіх. Вино в його келиху зменшувалось швидше, а разом із ним – і почуття такту.

Олена нервово посміхалася, наче хотіла провалитися крізь землю. Тарас насупився, Богдан заплющив очі, а Марія ледь стримувала бажання піти.

Кульмінація настала, коли Руслан раптом підвівся і, похапливо піднімаючи келих, гукнув:

— За дружбу… і за нові знайомства! Хоча, якщо чесно, я не розумію, як ви взагалі з Оленою спілкуєтеся. Вона, звісно, класна, але нудьгувата!

Повітря в кімнаті завмерло. Олена поблідла, Тарас стиснув кулаки, Богдан подавився, а Марія ледь не випустила келих.

— Руслане, годі, – прошепотіла Олена, у очах якої блищали сльози.

— Та чого ви всі такі зажахані? Розслабтеся! – махнув він рукою.

І тут мій терпець увірвався.

Я підвелася і, дивлячись йому прямо в очі, спокійно, але твердо сказала:

— Руслане, дякую, що завітав. Але час йти. Ти заважаєш. Усім.

Він засміявся:

— Серйозно? Я вам заважаю? Та годі тобі, Наталю.

— Серйозно. Виходь.

Я підійшла і вказала на двері. У кімнаті стояла тиша, наче перед грозивою хмарою. Навіть Руслан зрозумів, що сперечатися безглуздо. Він знизав плечима і вийшов.

Я зачинила двері. Глибоко вдихнула. Обернулася до друзів.

— Пробачте. Я справді не очікувала такого.

Олена з червоними від сліз очима прошепотіла:

— Вибач мені. Я… не думала, що він такий.

— Нічого, – промовив Тарас. – Тепер точно краще.

Богдан усміхнувся:

— Хоч буде що згадати.

Ми всі засміялися. Напруга пішла.

Решта вечора пройшла не так ідеально, як я хотіла, але в сотні разів тепліше. Було чесно, смішно, по-справжньому. Я зрозуміла одну річ: навіть якщо ти не можеш передбачити, хто з’явиться на твоєму святкуванні – ти завжди можеш вирішити, хто залишиться.

А ще – відтепер двічі подумаю, перш ніж дозволяти Олені запрошувати «друзів» без попередження.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × 1 =

Також цікаво:

З життя6 хвилин ago

We Should Have Got Ready for the Baby Sooner! My Return from Hospital Was a Nightmare—My Husband Didn’t Prepare Anything, the House Was a Mess, and I Was Embarrassed in Front of Our Family. Whose Fault Was It That We Weren’t Ready?

You know, I really should have got things sorted well before the baby arrived! Ill never forget the day I...

З життя7 хвилин ago

No One to Really Talk To: A Story of Old Friends, Long-Lost Numbers, and a Conversation That Changed Everything

Honestly, Mum, how can you say youve got no one to talk to? sighed her daughter, the exhaustion plain in...

З життя1 годину ago

I Paid the Price for My Son’s Happiness: How I Chose the Perfect Daughter-in-Law and Found My Son’s True Love with a Little Help and a Secret Deal

I Paid for My Sons Happiness I mulled it over for ages, and finally decided I would hand-pick my sons...

З життя1 годину ago

The Ringtone on My Daughter-in-Law’s Phone Made Me Rethink Helping My Son’s Young Family Find a Home

Diary Entry Living alone in my lovely one-bedroom flat in the heart of London has suited me well enough these...

З життя2 години ago

For about an hour, I observed young would-be parents who had only just left sixth form.

For about an hour, I observed a pair of soon-to-be parents, barely out of sixth form. Not long ago, I...

З життя2 години ago

“You’re Not a Wife, You’re a Servant. You Don’t Even Have Children!” – When Helena Moved in During Renovations, Her Mother-in-Law’s Cruelty Tested Her and Her Husbands Marriage in Their London Home

Youre not a wife, youre a servant. And you dont even have children! Mum, Emily will be staying here for...

З життя3 години ago

“My Wife’s Mum Is Loaded—We’ll Never Need to Work!” My Friend Tom Was Sure His Rich Mother-in-Law Would Provide Forever, But Life Had Other Plans

Mate, let me tell you a story about my friend, James. Hes always been the type to look for an...

З життя3 години ago

I Lost the Will to Help My Mother-in-Law After Discovering What She Did—But I Also Can’t Bring Myself to Leave Her Alone

I lost the urge to help my mother-in-law when I found out what shed done. But I cant just leave...