Connect with us

З життя

Свекровь приїхала “рятувати” сина від застуди, а мене відсунула, як зайву річ

Published

on

Свекруха приїхала «рятувати» сина від застуди, а мене відсунула, як непотрібний предмет.

Інколи мені здається, що найважче у житті жінки – це не вагітність, не побут, навіть не чужі хвороби. Найстрашніше – це боротися за право бути дружиною, коли поруч з’являється свекруха, готова віддати все заради «улюбленого хлопчика». Хлопчику, між іншим, тридцять три. І він вже сам може відрізнити застуду від кінця світу. Але не для своєї мами…

Мій чоловік Богдан захворів. Звичайне застудження: нежить, кашель, невелика температура. Ніякого «ковіду», смаки на місці, лікар поставив діагноз без зайвої паніки – вірус. Гарячий напій, провітрювання, вітаміни за бажанням. Він не лінувався – і в магазин сходив, і посуд помив. Я ж на сьомому місяці, важкості мені заборонені. Роботу не кидав – начальник у нього строгий, приватник, і відпрошуватися зайвий раз ризиковано. Зарплата невелика, але стабільна. А я ось-ось у декреті, кожна гривня на рахунку.

Ми з Богданом усе робили за рекомендаціями: теплий плед, чай з малиною, редька з медом – я оточила його турботою, як могла. І все йшло спокійно, доки він – з дурноти, від втоми – не проговорився про хворобу у телефонній розмові зі своєю мамою. Тією самою, яку ми не хотіли непокоїти. І через годину – вона вже у маршрутці. Останній вечірній рейс, хоча ми живемо в іншому районі Києва. На годиннику була пізня ніч, а вона вже стояла біля дверей.

Богдану довелося піднятися, зустріти її, бо я, у положенні, у такий час по місту йти не можу. І ось вона – гроза небесна – заходить у квартиру й одразу бере все під контроль. Перша команда: «Вікна не відкривати! Протяг вб’є хворого!» Друга: «Неси окріп! Я коріння привезла, треба терміново запарювати!» – і це опівночі. Третя: «Ти, невісточка, йди в іншу кімнату. Тобі народжувати, а ти тут мікробів наловишся.»

З цього моменту я немов перестала існувати. Я – доросла жінка, дружина, майбутня мати – була виключена з рівняння. Мама тепер лікує. Мама знає краще.

Вона подзвонила його начальникові й, попри протести Богдана, заявила, що син невиліковно хворий і на роботу не вийде. «Знайдеш іншу роботу, а здоров’я не купиш!» – гаркнула вона в трубку та відключилася. Богдан сидів, блідий, не знав, що сказати. Я намагалася щось заперечити – марно.

Потім я принесла вітаміни, які порадив лікар. Вислухала лекцію про те, що це все «химія» та «дурниця». Купила яблука – почула, що в імпортних фруктах одна отрута. Приготувала улюблений Богданів борщ – отримала догани: «Тільки курячий бульйон допомагає від застуди!» От лиш біда – він з дитинства не переносить курку, його від неї нудить.

Вона почала наполягати на вологій прибиранні з хлоркою щогодини. А те, що від запаху чоловіка воротить – її не хвилює. Головне – щоб за радянськими канонами. Ліки купуй, коріння запарюй, звіти приймай, а сама – сиди й не лізь.

Я більше не могла стримуватися. Під час вечері намагалася акуратно, ввічливо, з повагою заговорити. Мовляв, мамо, дякую, звичайно, але давайте якось разом, я ж теж хвилююся за чоловіка… Вона перебила: «Ти ще нічого не розумієш. Де у вас тут гомеопатія продається?»

Я попросила Богдана – нехай скаже, щоб мама поїхала додому. М’яко, спокійно. Він мовчить. Він її боїться. Він воліє терпіти. А я не можу. Бо скоро пологи, і я вже розумію: як тільки народиться дитина, все повториться. Вона буде лікувати, годувати, повчати. Мій голос – знову не в рахунок.

І я боюся. Не тільки за себе. Я боюся, що за час його «лікарняного» начальник справді знайде заміну. А що тоді? Залишимося без доходу? А мама – допоможе? Зі своєю пенсією? Я й так уже економлю на собі, щоб дитина була в безпеці.

А зараз я сижу сама на кухні, слухаю, як вона за дверима командує, і розумію – ця боротьба лише починається. Тільки я більше не готова мовчати. Бо це – моя родина. І моя дитина. І моє життя. І я маю на нього повне право.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

два × 3 =

Також цікаво:

З життя3 години ago

Excuse me, may I join you for a meal?” asked the young homeless girl to the millionaire—what he did next left everyone in tears and changed their lives forever.

“May I eat with you, sir?” asked the homeless girl, her voice soft but cutting through the hum of the...

З життя3 години ago

At 49, With Two Grown-Up Children and a Devoted Husband — He Chose Youth and Shattered Everything

At 49, with two grown children and a loving husbandhe chose youth and destroyed everything. In a quiet village near...

З життя5 години ago

At 49, with Two Grown-Up Children and a Cherished Husband — She Chose Youth and Ruined Everything

At 49, With Two Grown Children and a Beloved HusbandHe Chose Youth and Destroyed Everything At 49, I had two...

З життя6 години ago

As Katya Settled the Bill, Sergei Drifted Away. Just as She Began Arranging Her Groceries, He Slipped Out. Upon Leaving the Shop, Katya Spotted Sergei Having a Smoke.

While Emily was paying at the till, Simon wandered off. By the time shed started packing the shopping bags, hed...

З життя7 години ago

As Katya settled the bill, Sergei drifted away. Just as she began to organise her shopping bags, he slipped out. Upon leaving the shop, Katya spotted Sergei, who was enjoying a smoke.

*Diary Entry* While Emily was paying at the till, George lingered by the door, distant. By the time she began...

З життя8 години ago

My Stepson Took on That Saying: Only Real Mothers Deserve a Place at the Front!

My stepson challenged that old saying: only real mothers belong at the front! When I married my husband, James was...

З життя10 години ago

My Stepson Took on That Saying: Only Real Mothers Have a Front Row Seat!

**Diary Entry** I never thought a simple saying would be challenged by my stepson: Only real mothers get the front...

З життя10 години ago

I Never Loved My Wife and Have Always Told Her: It’s Not Her Fault — We’re Just Fine Together

I Never Loved My Wife and Always Told Her So: Its Not Her Fault We Got On Just Fine I...