З життя
На порозі чужої квартири: 25 років потому я найняла свою матір як домробітницю, яка мене не впізнала.
Записи щоденника
Хто така дитина без коренів? Ніхто. Лише тінь, що випадково набула форми.
— Ти завжди чувa себе тінню? — запитав Микола, помішуючи каву на моїй простоpiй кухні.
Я подивилася на нього. На єдину людину, яка знала всю правду. Того, хто допомiг мені знайти її — жінку, що носила мене під серцем, а потім викинула, як непотрiбний папірець.
Мій перший крик не розтопив її серця. Все, що залишилося — записка на дешевiй ковдрi: “Пробач”. Одне слово. Вся любов, якої мені судилося не пізнати.
Людмила Миколаївна та Василь Іванович, подружжя без дітей, знайшли мене раннім жовтневим ранком. Відчинили двері — на порозі лежав плачучий клубок. У них вистачило людяності не віддати мене в дитбудинок, але любові — ні.
— Ти живеш у нашому домi, Оленко, але пам’ятай: ти нам чужа, і ми тобі теж, — казала менi Людмила Миколаївна щороку в день, коли мене знайшли.
Їхня хрущовка стала моєю кліткою. Кут у передпокої з розладнаним ліжком. Їла окремо — доїдала холоднi залишки. Одяг купували на ринку: завжди завеликий. “Доростеш”, — говорила вона. Але коли доростала — речi вже розпадалися від старостi.
У школi мене кликали “найденою”, “нiкчемною”. Шепотiли за спиною.
Я не плакала. Нащо? Я накопичувала всерединi: силу, лють, рiшучiсть. Кожен плювок, кожен холодний погляд ставав паливом.
У тринадцять почала працювати: роздавала листiвки, вигулювала собак. Грошi ховала у щiлину мiж підлогою. Одного разу Людмила Миколаївна знайшла їх.
— Вкрала? — сціпила пом’ятi гривнi. — Знала ж, що кров не обдуриш…
— Мої. Заробила, — відповiла я.
Вона шпурнула купюри на стiл:
— Тодi плати. За їжу. За дах. Час настав.
До п’ятнадцяти рокiв працювала що не встигла. У сiмнадцять вступила до унiверситету в iншому мiстi. Виїхала з рюкзаком i коробкою — там лежало моє єдине скарб: фото немовляти, зроблене медсестрою перед тим, як “мати” забрала мене з пологового.
— Вона тебе нiколи не любила, Оленко, — сказала на прощання Людмила Миколаївна. — I ми теж. Хоча б чеснi були.
У гуртожитку дiлила кімнату з трьома дівчатами. Їла локшину швидкого приготування. Вчилася до вiдмови — тiльки вiдмiннi оцiнки, тiльки стипендiя. По ночах працювала у цiлодобовому магазинi. Однокурсники сміялися зi старого одягу. Я не чула. Чула лише голос всерединi: Я знайду її. ДовЯ доведу це до кінця, якщо це останнє, що я зроблю.
For About an Hour, I Watched Two Soon-to-Be Parents—Barely Out of Sixth Form—at the Gynaecologist’s Waiting Room Recently, I had an appointment with my gynaecologist. As usual, there was a queue and the doctor was running late. Behind me stood a heavily pregnant girl, about eighteen, accompanied by the soon-to-be dad of the same age. These “parents” paid no mind to the queue and acted as they fancied. The father was loudly giggling up and down the corridor because he was having a son: – Isn’t it brilliant, it’s a boy? Heeeeeeeeeeee… He said this about ten times, then suddenly realised: – Oh, we haven’t named him yet! Let’s name him after one of the doctors! He paced the hallway, reading off doctors’ names and making comments on each. On completing his ’rounds’, he plopped down next to the girl, still giggling. An elderly woman passing by politely asked him: – Young man, would you please calm yourself? The lad looked at her, baffled, and replied: – Granny’s pregnant too! Hoo-ha-ha-ha… His girlfriend giggled softly, both of them with equally vacant expressions. With some effort, I managed not to start an argument with the pregnant girl. Next, the soon-to-be dad launched into a new topic—food. – I’m famished! Ya-ya-ya-ya-ya… – I’m hungry, and it’ll be another half hour in this queue… – Let’s go get sausage rolls! We’ll come back after! – I don’t want sausage rolls. – You’ve become so picky! Hoo-ha-ha-ha… Everyone’s head was pounding from listening to them, but thank goodness, the pair finally left—I don’t know if they went for sausage rolls or pasties, but that was irrelevant. The important part was that they were gone. With horror, I thought about what kind of upbringing their child would get. Chances are, that child will turn out just as poorly raised. Maybe the grandparents will step in, but if they raised these two, I doubt things will be any different with the grandchild.
For nearly an hour, I watched the soon-to-be parents, both barely out of sixth form. Not long ago, I had...
I Used to Accuse My Husband of Living in My House—One Weekend He Packed His Bags and Left
I gave my husband an earful, accusing him of living in my flat. One weekend, he quietly packed his bags...
Everyone Thought the Young Woman Was Caring for the Elderly Neighbour Out of Greed for an Inheritance—But They Couldn’t Have Been More Wrong
The girl was looking after her neighbours grandmother, and everyone assumed she was angling for an inheritancebut of course, they...
I Lost the Will to Help My Mother-in-Law After Discovering What She Did—But I Can’t Abandon Her Either
I’ve lost the will to help my mother-in-law after finding out what she did. But I can’t just leave her...
“I Don’t Want to Be a Mum! I Just Want to Go Out!” – My Daughter’s Heartbreaking Confession Changed Our Family Forever
I dont want to be a mum! I just want to go out! Thats what my daughter told me. My...
“She’s Not Your Daughter—Are You Completely Blind? A Mother-in-Law’s Suspicion, a Paternity Test, and How Family Tensions Changed Everything”
– Shes not your daughter, are you completely blind? I hadnt been seeing my now-husband for even a year before...
This Is Exactly What I Did When I Found Two Cruise Vouchers in My Husband’s Pocket—And One Had Another Woman’s Name on It
Thats exactly what I did when I found two vouchers for a sea cruise in my husbands pocket. One of...
“I Don’t Want Any Other Daughter-in-Law – You Do What You Like!”: A Mother’s Ultimatum Forces Mark to Choose Between Love and Ambition, Only to Lose Everything in the End
I wont have any other daughter-in-law, so you do as you please! my mother declared to me one afternoon. My...