Connect with us

З життя

Я не служниця та не доглядальниця

Published

on

Вісім років тому я опинилася у сні, де все було ніби справжнє, але водночас неможливе. Мені 62, і живу я у Львові, але ця історія розігралася наче в іншому вимірі. Моя донька, Соломія, та її чоловік, Богдан, раптом вирішили, що я маю стати вічною доглядальницею для їхньої донечки, моєї онученьки Марічки. Я завжди любила бути бабусею, але тепер щось зламалося. Я відмовилася бути безкоштовною нянею, і це викликало бурю. Я не служниця й не прибиральниця, я теж маю право жити!

Коли Соломія народила Марічку, я кинулася допомагати: годувала, колихала, гуляла в парках, навіть вишивала їй сорочки. Хотіла, щоб донька відпочила, бо знаю, як це важко. Та з часом моя допомога перетворилася на щось наче обов’язкове. Вони почали жити, ніби я – їхня власність. Записалися на йогу, бігали по кав’ярням, а Марічку привозили до мене зі словами: «Ти ж нічого не робиш». Їм було байдуже, чи в мене є свої справи. Я на пенсії, але, чорт забирай, я заслужила хоч трохи спокою!

Бувало, Соломія дзвонила опівдні й казала: «Забери дитину з садка, у нас корпоратив, а Богдан поїхав у Карпати на гриби». Я сердилася, але їхала – адже не залишати ж малу саму! Я любила Марічку, але почала відчувати, що задыхаюся. Ніхто не питав, чи хочу я щось для себе.

А потім сталося щось неможливе. Соломія подзвонила й радісно оголосила, що вони з Богданом їдуть на два тижні до Грузії. Я подумала, що Марічка теж поїде – адже море, сонце! Але виявилося, що її залишать зі мною, навіть не запитавши. Наче так і має бути! Моя кров закипіла. Я сказала їй, що не збираюся бути їхньою служкою. Дитина – їхня, і вони повинні думати наперед. Хочете подорожувати? Беріть доньку або шукайте інший вихід!

Я спитала, чому вони так вирішили. Відповідь Соломії вразила мене: «Ти ж стара, тобі все одно нічим зайнятися». Це було як удар. Я розповіла, що з подругою їдемо на Сатанівські озера – хочу просто посидіти у тиші. Вони можуть взяти Марічку або вигадати щось інше, але я не їхня покірна тінь!

Розмова перейшла у крик. Соломія назвала мене поганою бабусею, а я ледве стримувала сльози. Вона не розуміє, як боляче чути таке після всього, що я зробила. Я люблю онучку, але не хочу більше топити себе заради їхніх примх. Я не служниця, я людина, і я також маю право на щастя. Тепер я на роздоріжжі: боротися за себе чи знову мовчати заради «миру» в сім’ї. Але одне знаю точно – так більше не може бути.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

14 − шість =

Також цікаво:

З життя1 годину ago

Я люблю іншу, але покидаю все – останні слова чоловіка перед неминучою зрадою

М’яке вечірнє світло пробивалось крізь тюль. Оксана поставила на стіл дві тарілки з вечерею й глянула на годинник. Вісім вечора....

З життя2 години ago

Сорок років на згадку: перегляд старих фотографій за кухонним столом

Оксана Іванівна сиділа на кухні, перебираючи світлини в телефоні. Сорок років — кругла дата. Вона хотіла влаштувати справжнє свято, запросити...

З життя4 години ago

Приготуй, прибери та заробляй сам – я не твоя служниця!

— Хочешь ковбасок чи яєшню? — запитала Олеся. Андрій сидів за столом, гортаючи новини в телефоні. — Ковбаски. Тільки без...

З життя6 години ago

Краса квітів: Життя поруч з розкішшю

Жінка жила у гарному будиночку. Поруч, на квітнику, розцвітали гортензії й петунії. Фіолетове шаленство кольорів просто запаморочувало. Вона згортала ноги...

З життя9 години ago

«Вік не перешкода: несподіване відкриття»

Григорій зніяковів, коли дізнався, що дівчина молодша за нього аж на дванадцять років. Йому тридцять, їй — вісімнадцять. Так, вона...

З життя12 години ago

Дорога додому: втомлена, але сповнена сподівань.

Сон був мов із казки, але водночас дивний і тривожний. Оксана поспішала додому. Десята година вечора, а їй так хотілося...

З життя12 години ago

Вигнання з дому: жінка з поламаним чемоданом вирушає в невідомість!

Олені було 72 роки, коли власний син вигнав її з дому — і все через одну просту причину: вона втратила...

З життя14 години ago

СМАЧНІ ПРИГОДИ У РЕСТОРАНІ.

**ПОХІД У РЕСТОРАН.** — Вперед за пригодами! — сказали одна одній кращі подруги, закидаючи валізи у багажник. Поїзд рушив точно...