Connect with us

З життя

Подарунок на річницю, що змінив моє життя назавжди

Published

on

Записки в щоденнику: Подарунок на річницю, який змінив моє життя

Сьогодні Марія довго дивилася у дзеркало. Виглядала вона ідеально — акуратна зачіска, ніжний макіяж, тонкі прикраси, підібрані зі смаком. Як і має бути — адже сьогодні вона з Романом святкували річницю весілля.

Бенкет йшов на славу. Гості підходили до пари, вітали, дарували подарунки. Лунали сміх, музика, тости. Марія посміхалася, але всередині відчувала дивний спокій — наче знала, що щось важливе має статися.

Прийшов час обміну подарунками. Вона взяла мікрофон:

— Ну що, коханий, настав і наш час! Сподіваюся, мій подарунок тебе здивує, — промовила вона, дивлячись чоловікові прямо в очі.

Двері залу відчинилися, і охоронці внесли величезну коробку, затягнуту червоною тканиною. Роман здивовано підвівся, але коли покривало впало, його обличчя спершу завмерло, а потім скривилося.

За кілька годин до свята Марія сиділа у спальні й перечитувала листування на телефоні чоловіка. Кожне слово, наче ніж, різало по серцю: “Скучила без тобі… Чекаю нашої зустрічі”.

Але більше за все вразило її не це. Жінка, з якою її Роман зраджував, була старшою за нього на добрих двадцять років, повненькою, далекою від стандартів краси. І все ж він обрав саме її.

Коли почула кроки, швидко стерла повідомлення й поклала телефон назад. Роман увійшов у кімнату, насвистуючи. Був у гарному настрої — отримав премію на роботі, і вже мріяв, як везе свою “Людмилу” до Карпат.

Побачивши похмурий вираз дружини, насторожився:

— Щось трапилося? Ти якась не така.

— Усе гаразд, — спокійно відповіла вона. — Думаю про нашу річницю. До речі, мені потрібні гроші на організацію.

— Звісно, жодних питань, — усміхнувся він.

Марія навіть не розуміла, чому так спокійно сприйняла зраду. Раніше таке викликало в неї істерику, крики та погрози розлученням. Та тепер вона мовчала. Щось усередині зламалося.

Роман вийшов на балкон, щоб надіслати нове ніжне повідомлення. А Марія згадала, скільки разів вона йому пробачала. Свекруха завжди виправдовувала сина:

— Чоловіки — як коти: нагуляються, але додому повертаються. Не влаштовуй скандалів, Марусю. Проженеш — сама потім шкодуватимеш.

Свекор підтверджував:

— На що скаржишся? Твій Роман — золотий чоловік! Працює, гроші в сім’ю несе. Чего ще треба?

Та Марія знала, що цей “золотий чоловік” зраджує при першій нагоді. І що свекор сам давно бігає наліво — просто краще приховує.

Вона згадала свою сім’ю, де зраду вважали зрадою, а батьки вчили її повазі до себе. Але в родині Романа це було нормою — “терпи, все налагодиться”.

Подруги радили кинути його, поки не пізно. Але куди? З двома дітьми на руках, без роботи? До батьків? Та й, попри все, вона досі любила Романа — за шкільні роки, за перші закохані листи, за дітей.

Може, свекруха права? Може, нагуляється?

Але нове повідомлення на телефоні, сповнене ніжності до іншої жінки, знову спопелило їй серце. Вона зрозуміла — час закінчити цю агонію.

Марія зателефонувала у агентство з організації свят. На зустріч прийшов власник компанії — Дмитро. Вислухавши її, сказав:

— Ви маєте жити для себе та дітей. Навіщо терпіти людину, яка вас не цінує?

Саме тоді у неї виник план. План, який поставить крапку у їхньому шлюбі.

Річницю вона організувала у великому заміському будинку. Серед гостей були всі — родичі, друзі, навіть Людмила, та сама коханка Романа, яка сяяла вульгарною посмішкою.

Марія стояла осторонь, спокійна та досконала — у чорній сукні, на шпильках, з дорогими сережками.

Коли настала черга дарунків, вона взяла слово:

— Любий мій Романе! Десять років тому я обрала тебе чоловіком. За ці роки я навчилась, що ідеальних чоловіків не існує. Але сьогодні я хочу подякувати тобі за один урок: як не повинна виглядати сім’я.

Охорона внесла величезний торт. Гості завмерли.

Покривало зірвали — і з торта вистрибнули три напівоголені дівчини: білявка, брюнетка й русява.

Роман онімів, а Людмила зблідла.

Марія підійшла до чоловіка:

— Насолоджуйся, коханий. Адже ти завжди хотів “різноманіття”?

Під свист і шепіт гостей вона взяла дітей за руки й вийшла. Дмитро вже чекав біля виходу.

Розлучення було брудним. Роман кричав, звинувачував її у зраді, але суд виніс рішення швидко.

Марія зняла квартиру, знайшла роботу. Дмитро допоміг їй стати на ноги. Згодом він став не лише її опорою, але й справжнім батьком для її дітей.

Тепер, через роки, вона ніколи не шкодувала про свій вибір.

Життя починається там, де закінчується терпіння.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

6 − 2 =

Також цікаво:

З життя44 хвилини ago

Приготуй, прибери та заробляй сам – я не твоя служниця!

— Хочешь ковбасок чи яєшню? — запитала Олеся. Андрій сидів за столом, гортаючи новини в телефоні. — Ковбаски. Тільки без...

З життя3 години ago

Краса квітів: Життя поруч з розкішшю

Жінка жила у гарному будиночку. Поруч, на квітнику, розцвітали гортензії й петунії. Фіолетове шаленство кольорів просто запаморочувало. Вона згортала ноги...

З життя6 години ago

«Вік не перешкода: несподіване відкриття»

Григорій зніяковів, коли дізнався, що дівчина молодша за нього аж на дванадцять років. Йому тридцять, їй — вісімнадцять. Так, вона...

З життя9 години ago

Дорога додому: втомлена, але сповнена сподівань.

Сон був мов із казки, але водночас дивний і тривожний. Оксана поспішала додому. Десята година вечора, а їй так хотілося...

З життя9 години ago

Вигнання з дому: жінка з поламаним чемоданом вирушає в невідомість!

Олені було 72 роки, коли власний син вигнав її з дому — і все через одну просту причину: вона втратила...

З життя11 години ago

СМАЧНІ ПРИГОДИ У РЕСТОРАНІ.

**ПОХІД У РЕСТОРАН.** — Вперед за пригодами! — сказали одна одній кращі подруги, закидаючи валізи у багажник. Поїзд рушив точно...

З життя13 години ago

Не втрачай своє щастя заради змін, — викрикувала мати

Мамо, я більше не можу так жити, — Оксана стояла біля вікна, дивлячись на сіре небо, затягнуте важкими хмарами. —...

З життя15 години ago

Коли буденність розриває стосунки: зважитися на зміни чи залишитися?

— Ти зовсім звичайнішала. Погладшала. Не хочу шукати іншу, й у мене нікого нема на стороні, клянусь. — Але й...