Підозріле відлуння на заміському горизонті

**Тінь підозр на дачномy обрії**

Сьогодні сиділа у своєму затишному будиночку під Києвом, розгортала старий блокнот у пошуках номера сусідки з дачі, Олесі. Нарешті знайшла потрібні цифри, набрала. «Олесю, вітання, рідненька! — тепло почала я. — Це Тетяна, твоя сусідка з котеджного селища. Хотіла запитати, як ти редис садиш? У тебе він завжди такий соковитий, а в мене щось не виходить». — «Та нічого складного, — відповіла Олеся, у голосі відчувалася втома. — Замочую насіння на добу-дві, потім сію. На днях приїду — почну садити. Поки що я в Києві». — «Як у Києві?! — аж перехопило поди здивування. — А з ким тоді твій Олег на дачу приїхав?» Олеся застигла, дихання стало важким. Не сказавши ні слова, кинула трубку, викликала таксі й помчала до селища.

Увійшовши в будинок, вона остовпіла.

✧

Олеся Миколаївна була шалена. Очі блищали, як натружені бджоли, губи стиснуті. Якби її чоловік Олег, який, на її думку, зараз на роботі, побачив її в цю мить — не впізнав би свою ласкаву Олечку, що зранку, проводжаючи його, ніжно поправила комір сорочки й поцілувала в щоку. Але Олег нічого не бачив. Він у передчутті п’ятничного вечора: ароматні котлети з картопляним пюре (як же смачно їх готують!), домашні квашені огірки й помідори з грядки, а з холодильника — холодна пляшка, адже завтра вихідний. Він й не підозрював, яка буря збирається над його головою.

А все почалося з того дзвінка Тетяни, сусідки з дачі. Тетяна, пенсіонерка, жила у великій квартирі з дочкою, зятем і онуками. Але щойно приходила весна, її перевозили на дачу, де вона пробувала аж до пізньої осені. Родичі навідувалися лише на вихідні, щоб пожарити шашлики, а в будні Тетяна нудьгувала наодинці, коротаючи час біля телевізора. Тому будь-яка натяка на подію в селищі викликала в неї палкий інтерес.

Сьогодні вранці, десь о десятій, вона вийшла на ґанок, оглянула околиці й раптом помітила, як брама сусідньої дачі відчинилася, і в двір заїхала машина. Тетяна не розбиралася в марках авто, але була впевнена: це машина Олега, чоловіка Олесі. Проте замість паркування біля воріт автомобіль проїхав далі й сховався за густими кущами малини. «Зрозуміло, — подумала Тетяна, примруживши очі. — Ховається. Ну й хитрюга ж цей Олег!»

Її відволік дзвінок подруги, і вона не помітила, як із машини вийшли двоє — чоловік і жінка, яких Тетяна миттєво прозвала «коханкою». Повернувшись на ґанок, вона продовжила спостереження. За півгодини її терпіння було винагороджене: із будинку вийшла молода дівчина у яскраво-зеленому спортивному костюмі. Розкинувши руки, скрикнула: «Ти був правий, тут неймовірно! Повітря таке чисте, і так тепло!» Це точно була не Олеся — незнайомка років двадцяти семи, струнка брюнетка з довгим волоссям. «Оце так Олег! — аж захопилася Тетяна. — Йому ж під п’ятдесят, а яку красуню собі знайшов!» Девчину покликав чоловічий голос, і вона зникла в будинку.

Тетяна, не гаючи часу, схопила блокнот і набрала номер Олесі. «Олесю Миколаївно, вітання, рідненька! — почала вона з прикидною легкістю. — Це Тетяна, з дачі. Хотіла запитати про редис — як ти його садиш? У тебе він завжди чудовий». — «Та нічого особливого, — відповіла Олеся. — Насіння замочую, потім сію. У травні приїду — почну. Поки що я в Києві». — «У Києві? — Тетяна зробила драматичну паузу. — А з ким тоді Олег на дачу приїхав?» — «Коли приїхав?» — голос Олесі задрижав. — «Години півтори тому. І машину сховав за малиною — я з ґанку тільки дах бачу». — «Гаразд, Тетяно, побачимось», — кинула Олеся й відключилася.

Вона завмерла, відчуваючи, як кров стукає у скронях. Набравши номер чоловіка, запитала: «Олежу, ти де?» — «На роботі, а що?» — легковажно відповів він. — «Просто хотіла знати, о котрій будеш. Не затримаєшся?» — «Як завжди, навіть раніше — п’ятниця ж», — весело відгукнувся Олег. Олеся стиснула телефон так, що пальці побіліли. «Зараз побачимо, яка в тебе п’ятниця», — подумала вона і викликала таксі.

Дорога до селища зайняла менше години — сезон ще не розпочався, і пробок не було. Розплатившись із водієм, Олеся рішуче пішла до будинку. Машина Олега справді стояла за кущами малини, блищачи білим кузовом. Серце билося, як барабан. Вона тихо піднялася на ґанок, обережно відчинила двері й увійшла. На кухонному столі стояли тарілки з нарізкою сиру та ковбаси, квашені огірки, помідори й відкрита коробка цукерок. Поруч — почата пляшка шампанського й дві келихи. «От так Олег вирішив перед вечерею апетит розігріти, — з гіркотою подумала Олеся. — Ну зараз я йому влаштую котВона вдерлася в спальню — і завмерла: під ковдрою ховався її зеленокосий онук, що вкрадливо привіз свою дівчину на вихідні, а тепер червонів, намагаючись пояснити ситуацію.