Connect with us

З життя

Кулінарний хаос: битва зі свекрухою

Published

on

Кулінарний пекельний марафон: боротьба із свекрухою

Моє життя в маленькому містечку над Дніпром перетворилося на нескінченний жарт із чорною підводкою — все через свекруху, яка вважає мене нікчемною господинею. Її вічні нарікання на мої кулінарні здібності (або їх відсутність) доводять мене до м’якого стану божевілля. Кожен її візит — це новий епізод одноактної драми з новими докорами, які додають мені сивих волосинок. Я втомилася терпіти, і мій гнів ось-ось вистрілить, загрожуючи рознести наш хиткий родинний мир на дрібні кусочки.

Свекруха, Надія Степанівна, не втомлюється нагадувати, що я й вареники зварити не спроможна. Її особливо бісить, що я готую їжу на кілька днів уперед. «Що мій син має жерти одне й те саме цілими днями?! Невже так складно щодня готувати свіже?» — зневажливо кидає вона. Надія Степанівна — кухар із великої літери, її страви — ті самі, що й у ресторанах «Мішлен». А я… Ну, я просто не фанат стояти біля плити. Головне для мене — щоб їжа була їстівною, швидкою і не вимагала танців із сотейником. Якщо це все є — я щаслива.

У будні я готую стандартний набір: борщ, вареники, картоплю з котлетами, макарони. Мій чоловік, Тарас, не скаржиться — йому все смакує. А от у вихідні він сам береться за кухню й творить кулінарні шедеври. На це йде півдня, а мені потім доводиться відмивати гори посуду, плиту та підлогу, яку Тарас чомусь завжди перетворює на полотно сучасного мистецтва. Я не проти його хобі, але після роботи у мене немає сил на щоденні подвиги. Тарас це розуміє, а от свекруха — ні.

Кожен її візит — як іспит. Відкриває холодильник, морщиться: «Що, знову вчорашній борщ? Невже так важко вранці розморозити курку, а ввечері зварити щось свіже? Це ж півгодини!» На словах — легко, але після восьми годин в офісі я мрію лише про диван і тишу. Тарас мене розуміє і не вимагає щоденних кулінарних витівок, але Надія Степанівна навіть уявляти не хоче, як я виснажена.

Нещодавно я народила сина, Ярослава. Життя стало ще веселішим. Малюк майже не спить, я ходжу, як привид, ледве тримаючись на ногах. Буває, що взагалі не встигаю готувати, і Тарасу доводиться самому варити вареники. Свекруха, побачивши в холодильнику вчорашні макарони чи ковбасу, вибухає: «У мого сина вже, мабуть, шлунок виріс разом із цим! Він просто мовчить, щоб тебе не засмучувати!» Її слова — немов сіль на рану. Навіщо вона приходить? Понизити мене і потішити власне его?

Вона жодного разу не запропонувала допомогу, хоча бачить, як я вимотана. Нещодавно у Ярослава прорізалися зубки, і я тиждень не спала, колихаючи його на руках. У один із таких днів заявилася Надія Степанівна. Без стуку мотнулася до холодильника, відкрила каструлю з гречаною кашею і почала нюхати. «Скільки днів цій каші?» — запитала вона з огидою. «Не знаю, Тарас варив», — ледве вимовила я. «Звісно! Що йому залишається, щоб не здохнути з голоду? — закричала вона. — Він працює день і нічь, щоб вас забезпечувати, а ти вдома сидиш і не можеш нормальної їжі приготувати! Мій чоловік ніколи не готував!»

Я відчула, як у мені все закипає. Її слова були несправедливі, вони цілили прямо в серце. Я — погана мати, погана дружина, жахлива господиня. Сльози навернулися, але я стрималася. Ввечері я поставила Тарасу ультиматум: «Або ти вмовляєш свою матВрешті-решт Тарас зітхнув і пообіцяв поговорити з нею, але я вже знала – ця кулінарна війна ще не закінчилася.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

вісімнадцять − 4 =

Також цікаво:

EN2 години ago

Graduation Day, With a Serving Tray

The auditorium had that particular hush right before a name gets called—the rustle of programs, a stray cough echoing off...

ES2 години ago

Las manos de la repostera

Andrés se inclinó hacia mí y me susurró al oído, con esa voz que usaba cuando quería corregirme en público...

ES3 години ago

El día que la podadora subió al estrado

Cuando aquella tarde entró al auditorio con una podadora al hombro, varios creyeron que era parte de alguna protesta. Otros...

ES3 години ago

La sangre no se hereda, se elige

— ¿Una divorciada? ¿Con un hijo ajeno? ¿Estás loco, Miguel? ¡Por encima de mi cadáver! Marta Jiménez casi escupe el...

FR4 години ago

Gabriel Delcourt avait cinquante-deux ans, un compte en banque qui faisait trembler trois ministères, et un cœur qui pouvait le lâcher avant la fin de la phrase.

Le professeur Marceau l’avait reçu dans son bureau de la clinique Bizet, un mardi matin de novembre, sous une lumière...

FR5 години ago

La Vieille au Cœur de Pierre

Hugues Mercier avait les mains couvertes de sciure lorsqu’il gara sa camionnette devant la petite longère du Poitou. Le vent...

FR6 години ago

La vérité tachée de rouge

Je n’aurais jamais dû venir au gala avec cette pochette. Mais maman me l’avait glissée dans un souffle, trois jours...

ES7 години ago

La copa antes del “sí, acepto

Sentí el goterón frío antes de ver la mancha. Estaba de pie junto a la mesa principal, con doscientas miradas...