Connect with us

З життя

«Як слова другої свекрухи змінили моє життя»

Published

on

«Тепер у мене друга свекруха, Соломія Ярославівна» — ці слова змінили моє життя.

У затишному містечку під Черніговом, де ввечері пахне свіжоскошеною травою, моє життя в 36 років зробило новий виворот. Мене звати Ярина, і я вдруге вийшла заміж, знайшовши не лише нового чоловіка, а й нову свекруху — Соломію Ярославівну. Після семи років самотності, сповнених болю та пошуків себе, я думала, що готова до щастя. Але слова другої свекрухи стали для мене випробуванням, яке змусило мене подивитися на себе по-новому.

Перший шлюб і розбиті мрії

Мій перший шлюб з Богданом почався, коли мені було 22. Я була юною, закоханою, мріяла про велику родину та затишний дім. Але Богдан виявився не тим, ким здавався. Його холодність, байдужість і постійні догани вбивали мою душу. Через шість років я подала на розлучення, залишившись сама з маленьким сином Данилом. Моя перша свекруха, Марія Семенівна, звинувачувала мене у всьому: «Не втримала чоловіка, не зуміла зберегти родину». Її слова боліли, але я навчилася ігнорувати їх.

Сім років після розлучення стали моїм відродженням. Я зайнялася собою: відкрила невелику справу — студію йоги, яка стала моєю пристрастю та джерелом доходу. Подорожувала, вчилася, виховувала Данила. Моє життя набуло сенсу, і я думала, що більше ніколи не вийду заміж. Але доля звела мене з Олексієм — добрим, надійним чоловіком, який повернув мені віру в кохання.

Новий шлюб, нова свекруха

Олексій був повною протилежністю Богдана. Він піклувався про мене і Данила, підтримував мої мрії, і я наважилася на другий шлюб. У 36 років я знову наділа білу сукню, відчуваючи, що життя дає мені другий шанс. Але разом із Олексієм у моє життя увійшла його мати, Соломія Ярославівна — жінка з твердим характером і гострим язиком. Від першого дня вона дивилася на мене з підозрою, ніби я чужий, що вторгся в її родину.

Соломія Ярославівна — колишня вчителька, звикла командувати. Вона обожнює Олексія і вважає, що ніхто не гідний її сина. «Ярино, ти, звичайно, хороша, але в твоєму віці з дитиною… Льоша міг би знайти когось молодшого», — сказала вона мені якось за вечерею. Я проковтнула образи, думаючи, що з часом вона звикне до мене. Але її зауваження ставали все більш їдкими, а я відчувала, як моє щастя починає тріщати по швам.

Удар, якого я не чекала

Вчора Соломія Ярославівна зайшла до нас у гості. Я готувала вечерю, намагаючись їй догодити: запекла м’ясо, зробила салат, спекла пиріг. Але за столом вона раптом сказала: «Ярино, ти, звичайно, стараєшся, але Льоші потрібна господиня, яка житиме заради нього, а не заради своєї справи. Твій Данило — тягар, а ти надто самостійна. Мій син заслуговує більшого». Її слова вдарили, як блискавка. Олексій мовчав, опустивши очі, а я відчула, як земля пливтиме з-під ніг.

Я чекала, що чоловік заступиться, але він лише пробурчав: «Мамо, не починай». Ця мовчання вразила сильніше, ніж слова свекрухи. Я, жінка, яка з нуля побудувала себе, яка любила і піклувалася, знову виявилася «недостатньо хорошою». Соломія Ярославівна пішла, залишивши після себе тишу, сповнену болю. А я залишилася наодинці з питанням: невже я знову помилилася?

Біль і сила

Уночі я не спала, проганяючи в голові слова Соломії Ярославівни. Вона назвала мого сина тягарем, мою справу — егоїзмом, мою незалежність — недоліком. Але хіба я не маю права бути собою? Я згадувала сім років самотності, коли вчилася любити себе, коли піднімала Данила, коли будувала свою студію йоги. Я не хочу знову втрачати себе заради чужих очікувань. Але що, якщо Олексій згоден із матір’ю? Що, якщо і він вважає, що я «не та»?

Вранці я наважилася поговорити з чоловіком. Я сказала: «Льоше, я люблю тебе, але не дозволю нікому принижувати мене чи мого сина. Якщо твоя мама права, і я тобі не підходжу, скажи зараз». Він обійняв мене, перепросив, пообіцВін обійняв мене, перепросив, пообіцяв поговорити з Соломією Ярославівною, але я вже знала — моя віра в його захист надкололася, як тонкий лід на весняній річці.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 + дев'ятнадцять =

Також цікаво:

З життя11 хвилин ago

Я відчував твою присутність, мамо

— Бо, казочку розкажеш? — запитав шестирічний Миколка. — Лише коротеньку. Вже давно пора спати. Завтра в садочок не прокинешся,...

З життя21 хвилина ago

Пробудження свідомості

**Прозріння** – Олеженьку. – Соломія увійшла до кімнати, сховавши руки за спину. Її очі сяяли, а на губах грала загадкова...

З життя1 годину ago

Знову на шляху до мети

Третя спроба Ганна переодяглася в білий халат, сіла за стіл і обперлася на спинку крісла. Вона заплющила очі, намагаючись заспокоїтися...

З життя1 годину ago

Дощ веде до радості

Дощ іде до щастя Після спекотного літа настала холодна та пронизлива осінь із різким вітром та безперервними дощами. По дорозі...

З життя2 години ago

Я чекала твого дзвінка, мамо…

Я знав, що ти зателефонуєш, мамо… Телефон завибрирував прямо посеред лекції. Олеся дістала його з кишені, глянула на екран і...

З життя2 години ago

Ти сама створила цю ситуацію, мамо

Щоденник Олени Іваненко Я смажила вареники, коли у двері подзвонили. Вийшла з кухні відкривати. – Мамо, це до мене, –...

З життя3 години ago

Це мені точно було не потрібно…

Цього мені лише не вистачало… Марічка жила сама. Дітей у них із чоловіком не було. Спочатку сподівалися, намагалися, потім вирішили...

З життя4 години ago

Зцілення від нестачі

Ліки від біди Оксана з Олегом познайомилися ще в інституті. Обоє жили в гурітку. Що будуть разом, вирішили одразу, але...