Про сто причин не їздити на свята до мами з новим хлопцем.

Я вже сто разів пошкодувала, що ми з моїм новим хлопцем Тарасом поїхали на ці пасхальні посиденьки до моєї мами, Ганни Петрівни. Здавалося б, родинне свято — це ж так чудово: паски, писанки, рідні за столом. Але коли я побачила, скільки народу набилося в мамину хату, мені захотілося розвернутися й тікати. Всі мої три сестри — Соломія, Орина й Мар’яна — приїхали з чоловіками та дітьми. Плюс мамин брат, дядько Олесь, з дружиною та двома дорослими синами. А ще якісь далекі родичі, яких я, чесно кажучи, ледь згадала за іменами. І ось у центрі цього родинного виру — я й Тарас, мій новий хлопець, якого я наважилася представити рідні. Краще б не робила цього.

Від самого порогу почалися пригоди. Ми щойно зайшли, а мама вже накинулася на Тараса з розпитуваннями: “Тарасе, а ким ти працюєш? А скільки тобі років? А які у вас плани?” Тарас тримався гарно, відповідав спокійно, з усмішкою, але я бачила, як він напружився. А мої сестри, ніби змовилися, вирішили влаштувати йому справжній іспит. Соломія, старша, одразу почала розповідати, як її чоловік недавно отримав підвищення й вони купили нову машину. Орина хвалилася, що її донька вже займається гімнастикою й виступає на змаганнях. Мар’яна, наймолодша, просто підливала олії в вогонь, єхидно шепочучи мені: “Ну що, сестричко, де ти такого молодого знайшла?” Тарас молодший за мене на п’ять років, і, схоже, це стало головною сенсацією вечора.

Ганна Петрівна, моя мама, вирішила, що її місія — нагодувати Тараса до відвалу. Вона то й діло підкладала йому паску, примовляючи: “Їж, сину, ти якийсь худий, треба підкріпитися!” Тарас ніяково дякував, але я бачила, як він ледве справляється з маминою щедрістю. А потім мама пустилася у спогади: “Ось, Тарасе, наша дівчина в дитинстві мріяла вийти заміж за лікаря! Ти, звісно, не лікар, але хлопець хороший, не підведи!” Стіл вибухнув сміхом, а я мріяла провалитися крізь землю. Тарас лише посміхнувся, але я знала, що йому незручно.

Дядько Олесь, мамин брат, вирішив, що має перевірити Тараса на міцність. Налив йому домашнього вина й почав тост: “За молодих! Але, хлопче, ти розумієш, що у нас у родині всі суворі? Жінки у нас з характером!” Тарас кивнув, випив, але я помітила, як він міцніше стиснув мою руку під столом. А коли дядько Олесь запропонував йому вийти у двір і “показати, як він дрова рубає”, я не витримала. “Дядьку, годі, він же не дроворуб!” — випалила я. Усі засміялися, але Тарас, здається, вже подумки шукав шляхи до відступу.

Діти моїх сестер додали хаосу. Племінники носились по хаті, кричали, перевернули вазу з квітами. Один із них, син Орини, підбіг до Тараса й випалив: “А ти будеш нашим новим татом?” Я ледве не поперхнулася узваром. Тарас, на його честь, не знітився: “Поки я просто Тарас, але можу стати твоїм другом.” Хлопчик кивнув і помчав далі, а я подумки аплодувала Тарасу за витримку.

Але найнеприємнішим моментом стало обговорення мого минулого. Соломія, ніби ненароком, згадала мого колишнього чоловіка: “Ну, той був старший, з хорошою посадою, а ти тепер, значить, в молодих пішла?” Я відчула, як щоки спалахували. Тарас зробив вигляд, що не почув, але я знала, що йому боляче. Мама, намагаючись розрядити обстановку, почала розповідати, як я в юності пекла паски, але це лише погіршило справу. Сестри й дядько Олесь почали наперебій згадувати мої старі романи, шкільні витівки й навіть той випадок, коли я випадково підпалила занавіску на минулому родинному святі. Тарас слухав, усміхався, але я бачила, що він почуває себе чужим.

До вечора я була на межі. Хотілося схопити Тараса й їхати додому. Але він, немов відчувши мій настрій, прошепотів: “Усе гаразд, я в порядку. Твоя родина… яскрава.” І ось тоді я зрозуміла, що він старається заради мене. Це додало мені сил. Коли всі сіли за черговий тост, я наважилася взяти слово. “Дякую, що ви всі тут, — сказала я. — Але я хочу, щоб ви знали: Тарас для мене важливий, і я щаслива, що він зі мною. Тож давайте просто святкувати Великдень і не влаштовувати допитів, добре?” Мама кивнула, сестри замовкли, а дядько Олесь підняв келих: “За розумну жінку!”

До кінця вечора атмосфера стала теплішою. Ми з Тарасом навіть потанцювали під старі пісні, які ввімкнула Мар’яна. Я зловила себе на думці, що, попри увесь цей цирк, мені дорогий цей момент із рідними. Так, вони бувають нестерпними, але це моя родина. А Тарас… він пройшов це випробування з гідністю. Коли ми сіли в авто, щоб їхати додому, він повернувся до мене й сказав: “Знаєш, твоя мама права. Ти дівчина, яку не можна підвести.” Ми засміялися, і я зрозуміла, що цей божевільний день зробив нас ближчими.

Тепер я знаю, що справжнє щастя — це коли поряд є людина, яка не тікає від твоєї родини, а сміється разом із тобою.