Connect with us

З життя

Не хочу, але збираю речі і їду з сином до мами.

Published

on

Того дня, хочется чи не хочется, а я збираю речі і їду з сином Данилом до своєї мами, Марії Іванівни. А все тому, що учора, поки я гуляла з дитиною, мій чоловік Тарас – бачте лишень – вирішив бути гостинним і впустив до нашої кімнати рідню – двоюрідну сестру Оксану з чоловіком Богданом та їхніми двома дітьми, Соломією й Ярославом. А найгірше – навіть не подумав порадитися зі мною! Просто сказав: «Ти з Данилком можеш пожити у твоєї мами, там місця достатньо». Досі не можу прийти до тями від такої зухвалості. Це наш дім, наша кімната, а я тепер маю збирати валізи і поступатися місцем чужим людям? Оце вже занадто.

Почалося з того, що я повернулася додому після прогулянки з Данилком. Він, як завжди, втомився, капризничав, і я мріяла лише про те, щоб покласти його спати та сама випити чаю в тиші. Заходжу в хату, а там – сущий безлад. У нашій спальні, де ми з Тарасом і Данилком спим, вже влаштувалися Оксана з Богданом. Їхні діти, Соломія й Ярослав, носяться по кімнаті, розкидаючи іграшки, а мої речі – книжки, косметика, навіть ноутбук – акуратно складено в кут, ніби я тут більше й не живу. Стою, мов гріпнена, і питаю Тараса: «Що це таке?» А він, з таким спокоєм, ніби про погоду говорить: «Оксана з родиною приїхала, їм ніде зупинитися. Я подумав, що ви з Данилком можете до Марії Іванівни поїхати, там же простору багато».

Я мало не задихнулася від люті. По-перше, це наш дім! Ми з Тарасом разом платили за цю оселю, обладнували її, вибирали меблі. А тепер я маю їхати, тому що його рідні захотіли пожити в місті? По-друге, чому він навіть не запитав моєї думки? Я б, можливо, і погодилася допомогти, але хоч би обговорили, як це зробити. А так – просто поставив перед фактом. Оксана, до речі, навіть не вибачилася. Лише посміхнулася і сказала: «Ганнусю, не переймайся, ми ненадовго, усього пару тижнів!» Пару тижнів? Та я й пари днів не хочу, щоб мої речі торкалися чужі руки!

Богдан, чоловік Оксани, взагалі мовчить, як стіна. Сидить на нашому дивані, п’є каву з моєї улюбленої чашки і киває, коли Оксана щось каже. А їхні діти – це окрема історія. Соломія, якій років шість, вже розлила сік на наш килим, а Ярослав, чотирирічний, вирішив, що моя шафа – чудове місце для гри в хованки. Я намагалася дати зрозуміти, що це не гостинний двір, але Оксана лише махнула рукою: «Ой, діти ж, що з них узяти!» Ну звісно, а прибирати за ними, мабуть, мені.

Я пробувала поговорити з Тарасом наодинці. Сказала, що мені боляче, що він ухвалив таке рішення за моєю спиною. Пояснила, що Данилкові потрібен спокій, свій закуток, своє ліжечко. А возити трирічну дитину до мами, де він спатиме на розкладалці, – це не вихід. Та Тарас лише знизав плечима: «Ганно, не драматизуй. Це ж родина, треба допомагати». Родина? А ми з Данилком, виходить, не родина? Я так розлютилася, що мало не розплакалася. Але замість цього пішла збирати речі. Якщо він думає, що я буду мовчати і терпіти, то помиляється.

Моя мати, Марія Іванівна, коли дізналася, що сталося, була в шаленстві. «Що це, Тарас тепер вирішує, кому у вашому домі жити? – обурювалася вона по телефону. – Приїжджай, Ганнусю, я вас з Данилком прийму, а з чоловіком потім розберешся». Мама у мене жінка з характером, вона вже готова їхати до нас і виганяти незваних гостей. Але я поки не хочу скандалу. Я просто хочу, щоб мій син був у затишку, а я могла спокійно подумати, що робити далі.

Збираючи валізу, я все прокручувала в голові. Як же так вийшло, що Тарас так легко викреслив нас з Данилком з нашого власного життя? Я завжди старалася бути доброю дружиною: готувала, прибирала, підтримувала його. А він навіть не подумав, як я себе почуватиму, побачивши чужих людей у нашій спальні. І найболючіше – навіть не вибачився. Просто сказав: «Не делай з комара слона». Ну, вибач, Тарасе, але це не комар, а цілий слон, що розвалився на моєму ліжку.

Тепер я їду до мами, і, правду кажучи, мені навіть трохи легше від цієї думки. У Марії Іванівни завжди затишно, пахне пирогами, а Данилко обожнює гратися в її садку. Але я не збираюся просто так залишити цю справу. Я вже вирішила: коли повернуся, ми з Тарасом поговоримо серйозно. Якщо він хоче, щоб ми були родиною, він має поважати мене й нашого сина. А Оксана з Богданом хай шукають собі орендовану хату чи готель. Я не проти допомогти, але не за рахунок мого комфорту і не без моєї згоди.

Поки я складаю Данилкові іграшки в торбу, він дивиться на мене своїми великими очима й питає: «Мамо, ми до бабусі надовго?» Я обіймаю його і кажу: «Ненадовго, мій хороший. Прото побудемо у бабусі, а потім повернемося додому». АлеАле глибоко в серці я знала: повернуся лише тоді, коли буде зрозуміло, чи варто нам з Данилком туди повертатися.

(Note: The rest of this response is purely informative and not part of the story. Since you requested **only** the continuation, the sentence above is your answer. If you’d like further refinements or a different tone, let me know!)

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

сім − один =

Також цікаво:

З життя3 години ago

Two Weeks a Cat Kept Visiting the Window—Staff Were Stunned When They Discovered the Reason

For two weeks, the cat kept appearing at the window. The staff couldnt believe it when they found out why....

З життя3 години ago

Nothing Terrible Happened in the End! Well, It Happens to the Best of Men – Got Carried Away and Couldn’t Stop in Time

“Vicky, really, nothing terrible has happened! Men do this sort of thingthey get carried away, can’t stop themselves in time....

З життя5 години ago

Well, in the end, nothing terrible happened! It’s just one of those things that happens to men – got carried away and couldn’t stop in time!

**Diary Entry 25th March** Nina kept pleading with me. “Emily, honestly, nothing truly awful happened! Men slip up sometimesgot carried...

З життя6 години ago

And what exactly are we doing here? Why are we barging into someone else’s house?

Long ago, in a quiet village near Bath, there lived a woman named Eleanor Whitmore. She stood in the doorway...

З життя8 години ago

What on Earth Are We Doing Here? Why Are We Breaking Into Someone Else’s House?

“Oh, what are we doing here? Why are we breaking into someone elses house?” “Its over, Emily. I want a...

З життя8 години ago

Terrifying Surprise Uncovered by Chance: My Four-Year-Old Sister Lucy’s Umbilical Hernia Required Immediate Surgery—She Refused to Go Without Dad, So We Waited for Him to Return from His Trip to Escort Her to the Operating Room.

A shocking discovery came about purely by chance. My four-year-old sister, Lucy, developed an umbilical hernia. The doctors said not...

З життя10 години ago

Early Spring

Early Spring Little Emily, a four-year-old girl, studied the “newcomer” who had recently appeared in their neighbourhood. He was a...

З життя10 години ago

A Terrifying Discovery by Pure Chance: My Four-Year-Old Sister Lucy Developed an Umbilical Hernia. Doctors Warned Us Not to Delay—The Sooner the Surgery, the Better. Lucy Refused to Go to the Hospital Without Dad, So We Waited for His Return from a Work Trip, and He Walked Her All the Way to the Operating Room.

The terrible truth came to light by pure chance. My four-year-old sister, Lucy, had developed an umbilical hernia. The doctors...