З життя
Кулінарний рай вдома

Кулінарний рай у Соломії
Коли ми з Максимом зайшли до квартири Соломії, мене одразу огорнув такий аромат, що я майже забула, навіщо прийшла. Пахло свіжоспеченим м’ясом, теплим хлібом і спеціями, які немов танцювали у повітрі. Я зупинилася на порозі, заплющила очі й глибоко вдихнула — це був запах затишку, свята та чогось чарівного. А коли подивилася на стіл, то й слов з уст не випустила. Там стояли страви, гідні музейної виставки. Чесно, я навіть не знала, що робити першим — милуватися чи брати тарілку.
Соломія, моя давня подруга, завжди вміла готувати, але цього разу вона перевершила саму себе. Ми з Максимом прийшли до неї на вечерю — вона запросила нас «просто так», без нагоди, щоб поспілкуватися. Я, звичайно, очікувала чогось простого: салатик, може, запекла курка, чай з печивом. Але те, що я побачила, було справжнім гастрономічним святом. Стільник аж тріщав: рум’яна свиняча вирізка з травами, картопля з чебрецем, овочі, викладені немов натюрморт, і пиріг із золотавою скоринкою, від якого пахло яблуками та корицею. А ще три різних соуси у крихітних глечиках — і кожен виявився маленьким шедевром.
«Соло, ти що, ресторан збираєшся відкривати?» — вигукнула я, не силкуючись відвести очі від цієї краси. Соломія лише засміялася й махнула рукою: «Та годі, Оленко, я просто хотіла вас пригостити. Сідайте, зараз спробуємо!» Максим, мій чоловік, який звичайно мовчазний, вже простягав руку до виделки, але я його зупинила: «Почекай, дай хоча б сфотографую, таке треба в інсту запостити!» Соломія скривилася, але було видно, що їй приємно. Вона завжди так — вкладає душу в страву, а потім робить вигляд, ніби це дрібниця.
Ми сіли за стіл, і почалася справжня бенкет. Я спробувала м’ясо — воно тануло у роті, з легким присмаком часнику та чогось ще, що я навіть не змогла розпізнати. «Соло, що за чарівність?» — запитала я, а вона усміхнулася: «Секретний інгредієнт — любов!» Я, звичайно, засміялася, але, чесно кажучи, повірила. Бо як інакше пояснити, що навіть звичайний салат із помідорів і огірків у неї став справжнім кулінарним твором? Максим, який зазвичай їсть мовчки, раптом сказав: «Соломіє, якщо ти так готуєш щодня, я до тебе переїжджаю». Ми всі зареготалися, але я помітила, як він вже окомирює, де взяти додачу.
Поки ми їли, Соломія розповідала, як готувала кожну страву. Виявилося, вона провела на кухні цілий день, а деякі рецепти дісталися їй від бабусі. «Ось цей пиріг, — казала вона, — бабуся пекла на всі свята. Я тільки додала ванілі та трішки більше кориці». Я слухала й думала: звідки в неї стільки терпіння? Я, якщо чесно, на кухні й години не витримаю. Моя коронна страва — макарони з сиром, і то якщо сир уже натертий. А тут — ціла симфонія смаків, і все зроблено з такою любов’ю, що хочеться обняти господиню.
Але найдивовижніше було те, яку атмосферу створила Соломія. Не лише їжа, а й увесь її дім немов дихав теплом. На столі стояла крихітна вазочка з квітами, свічки створювали затишну півтьму, а з динаміків тихо лунала якась джазова мелодія. Я зловила себе на думці, що давно не відчувала себе так розслаблено. Навіть Максим, який зазвичай після вечері занурюється у телефон, сиделМаксим сидів, усміхаючись, і розповідав історії зі студентських часів, а я ловила себе на думці, що саме такі вечори роблять життя справді насиченим.
