Connect with us

З життя

Невістка та свекруха під одним дахом

Published

on

Свікруха в нашій оселі

Я й досі не розумію, як таке могло статися, але я опинилася в ситуації, від якої аж мурашки бігають. Мій чоловік, Тарас, раптом вирішив, що його мати, Ганна Степанівна, має переїхати до нас у нашу нову квартиру у Львові. У ту саму квартиру, про яку ми мріяли зі школи, на яку роками відкладали, брали кредит і облаштували кожен куточок! А я категорично не хочу, щоб вона тут жила. І тепер я стою перед вибором: або відстоювати своє, ризикуючи посваритися з Тарасом, або змиритися і перетворити нашу мрію на спільне житло. Чесно, я в розпачі, але більше мовчати не можу.

Ми з Тарасом зустрічалися з 17 років. Тоді ми були просто закоханими дурнями, які уявляли майбутнє: власна оселя, затишок, де будуть лише ми і, може колись, наші діти. Ми фантазували, як обиратимемо шпалери, ставимо ліжко, питимемо каву на балконі. Ці мрії нас тримали, коли ми вчилися, працювали, економили на всьому, щоб назбирати на перший внесок. І ось, через роки, ми нарешті купили квартиру у Львові — невелику, але нашу. Я досі пам’ятаю, як ми з Тарасом вперше увійшли в неї: порожні кімнати, запах свіжої фарби і відчуття, що це початок чогось нового. Ми все робили з любов’ю: я вибирала занавіски, Тарас збирав меблі, навіть сперечалися, який колір має бути у килима. Це було наше гніздо, наш маленький світ.

А потім, місяць тому, Тарас раптом заявив: “Марічко, я думаю, треба забрати маму до нас”. Я спочатку подумала, що він жартує. Ганна Степанівна живе в маленькому селі за п’ятьдесят кілометрів. У неї є хатка, город, сусідки, з якими вона п’є чай. Навіщо їй до нас? Але Тарас був серйозний. “Вона стає слабшою, — каже, — їй важко самій. А у нас є місце, ось і буде з нами”. Я оніміла. Наша квартира — це дві кімнати, де одна — наша з Тарасом, а друга поки що пустує, але ми планували зробити там дитячу або кабінет. А тепер туди має заселитися свекруха?

Я спробувала пояснити, що це погана ідея. По-перше, Ганна Степанівна — жінка з характером. Вона любить, щоб усе було по-їїньому, і не соромиться казати мені, як готувати, прибирати чи навіть одягатися. Коли вона в гостях, я вже за день почуваюся не господинею, а нав’язливою відвідувачкою у власному будинку. Вона переставляє мої горщики, критикує мій борщ і повчає, як правильно прасувати Тарасові сорочки. А тепер уявіть, що вона буде з нами що дня! Я просто збожеволію. По-друге, у нас з Тарасом нарешті є власний простір, де ми можемо бути собою. Ми молоді, нам хочеться свободи, спонтанних вечорів, тиші. А з Ганною Степанівною цього не буде — вона навіть телевізор дивиться на повній гучності.

Але Тарас, схоже, мене не чує. “Марічко, це моя мама, — каже. — Ми не можемо її кинути”. Я не заперечую, що про батьків треба піклуватися. Але чому це має бути за рахунок нашого затишку? Я запропонувала інші варіанти: частіше їздити до неї, допомагати з ремонтом, найняти супутницю. Але Тарас уперся: “Вона буде з нами, і крапка”. Я навіть запитала: “А ти хоч спитав, чи я цього хочу?” Він лише знизав плечима: “Я думав, ти зрозумієш”. Зрозумію? А мене хто зрозуміє?

Я подзвонила подрузі, щоб виговоритися. Вона вислухала й сказала: “Марічко, якщо поступишся, будеш шкодувати все життя. Це ваш дім, ти маєш право вирішувати”. І вона права. Я не проти Ганни Степанівни, але я не хочу з нею під одним дахом. Я знаю, як це буде: вона втручатиметься у все, від виховання майбутніх дітей до того, як я розкладаю продукти у холодильнику. А Тарас замість підтримки скаже: “Потерпи, це ж мама”. Я вже бачу, як наша мрія про щасливий дім перетворюється на безкінечні суперечки і напругу.

Учора я наважилася на серйозну розмову. Сіла з Тарасом і сказала: “Тарасе, я тебе люблю, але я не готова, щоб твоя мама жила з нами. Це наша оселя, ми її створювали для нас. Давай знайдемо інший спосіб їй допомогти”. Він насупився: “Ти що, проти моєї матері?” Я ледь не завила. Проти? Ні, я просто хочу зберегти нашу родину і наш спокій! Ми сперечалися майже годину, і нарешті він сказав: “Подумай, Марічко. Якщо ти так ставиш питання, це може все змінити”. Що саме? Наш шлюб? Нашу мрію? Я пішла спати з важким серцем, але відступати не збираюся.

Тепер я шукаю вихід. Може, запропонувати компроміс: нехай Ганна Степанівна приїжджає на кілька тижнів, але не живе постійно? Чи зняти їй кімнату поруч? Я готова допомагати, але не хочу жертвувати своїм домом. А ще я боюся, що Тарас обере бік матері, і тоді нам доведеться вирішувати, як жити далі. Це страшно, але я не можу мовчати. Ми з ним стільки років ішли до цієї квартири, до нашого спільного життя. І я не дозволю, щоб вона стала чужим простором.

Моя мати, коли дізналася, сказала”Марічко, якщо ти не відстоїш свого зараз, то потім доведеться змиритися з тим, що в твоєму власному домі ти ніколи не будеш господинею.”

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дев'ятнадцять − вісім =

Також цікаво:

З життя2 хвилини ago

Кинувши дружину, він вважав її слугою, але повернувшись, зустрів несподіване випробування.

Соломія змалку чула, що жінки її роду ніби приречені на нещастя. Прабабуся втратила чоловіка на війні, бабуся підірвала здоров’я на...

З життя5 хвилин ago

Тайна, расколовшая семейные узы

**Тайна, разорвавшая семью** У Сергея тяжело заболела сестра, которую он всю жизнь называл матерью. — Сережа, мне осталось немного, —...

З життя56 хвилин ago

Секреты приворота и осколки сердец

— Разбитые сердца и тёмные чары Арина вернулась домой с родительского собрания в маленьком городке под Воронежем. Едва войдя в...

З життя1 годину ago

Горький смак правди: драма в тиші міста

Гіркий смак правди: драма у тиші Львова На затишній кухні в квартирі на околиці Львова панувала тиша, яку порушував лише...

З життя2 години ago

Розбиті крила кохання: коли минуле нагадує про себе

Розбиті крила кохання: коли минуле стукає у двері Оля повернулася додому раніше зазвичай. Проект, над яким вона працювала без відпочинку,...

З життя2 години ago

Сердце, разрывающееся от тайны

Тайна, разрывавшая сердце В последнее время Артёму начало казаться, что родители скрывают от него что-то важное, словно тяжёлый секрет. Эта...

З життя2 години ago

«В одиноченні на 67-му році: благаю про допомогу, але залишаюсь самотньою»

«Мені 67 років, і я живу сама. Благаю дітей забрати мене до себе, але вони відмовляються. Не знаю, як жити...

З життя3 години ago

Кулінарне викриття: правда, що зруйнувала заручини

**Розгортка на кухні: правда, що зруйнувала заручини** Того вечора, коли до Тараса завітав його товариш дитинства Богдан, все почалося як...