Connect with us

З життя

Ранковий сюрприз від свекрухи

Published

on

Ранковий сюрприз від свекрухи

“Доброго ранку, невісточко!” — промовив свекор, Василь Іванович, широко посміхаючись та відчиняючи двері. За ним увійшла свекруха, Ганна Миколаївна, з таким невинним виглядом, ніби вона й не думала нічого влаштовувати. Вона легенько усміхнулась і значуче глянула у бік кухні, де, як виявилося, залишила свій “подарунок”. Я, ще не підозрюючи, що мене чекає, кивнула у відповідь, але через п’ять хвилин ледь не скрикнула від жаху. Ця жінка вміє здивувати, але не завжди так, як мені б хотілося. І тепер я сиджу, намагаючись збагнути: чи сміятися, чи хапатися за голову, адже такі сюрпризи від Ганни Миколаївни — це вже навіть не традиція, а щось на кшталт природного явища.

Ми з чоловіком, Олегом, живемо разом із свекрами вже півроку. Коли ми одружилися, вони наполігли, щоб ми переїхали до них — будинок великий, місця вистачить, та й “родина має бути разом”. Я погодилась, хоча в душі мріяла про власну оселю. Василь Іванович — чоловік добрий, з ним легко: він або в сараї щось лагодить, або дивиться футбол, не втручаючись у мої справи. А от Ганна Миколаївна — це окрема історія. Вона не зла, ні, але в неї є хист лізти туди, куди її не просять, і називати це “турботою”. А її “сюрпризи” — це завжди щось із сюрпризом усередині.

Того ранку я, як завжди, прокинулася раніше, щоб приготувати сніданок. Олег уже поїхав на роботу, а я планувала зробити млинці, заварити каву та спокійно почати день. Але, зайшовши на кухню, я застигла на місці. На столі стояв величезний казан, накритий кришкою, а поруч — записка: “Оленко, це вам на обід, смачного!” Я підняла кришку і ледь не зомліла: там був вареник з вишнями, але не звичайний, а якийсь містичний — з такою кількістю тіста, що здавалось, ніби він готовий закрити собою сонце. Я люблю вареники, але цей виглядав так, наче Ганна Миколаївна вирішила замкнути в ньому всю пшеницю з поля.

Я обернулася і побачила свекруху, яка саме увійшла на кухню. “Ну що, Оленко, сподобався мій подарунок?” — запитала вона з такою гордістю, ніби це не вареник, а витвір кулінарного мистецтва. Я видавила посмішку і пробурмотіла: “Дякую, Ганно Миколаївно, дуже… насичено”. А вона продовжила: “Я вчора половину ночі місила тісто, щоб ви з Олегом не ходили голодні. Ти ж постійно на своїх дієтах, а чоловікові потрібна справжня їжа!” Справжня їжа? Мої млинці, між іншим, Олег їсть із задоволенням, і ніхто ще не скаржився. Але сперечатися з Ганною Миколаївною — це як намагатися перекричати буревій.

Я вирішила не здаватися і натякнути, що ми самі впораємося. “Ганно Миколаївно, — кажу, — дякуємо, звісно, але ми з Олегом зазвичай готуємо щось легке. Може, не варто так напружуватися?” А у відповідь: “Ой, Оленко, не дякуй, я ж для вас стараюся! Ти молода, ще навчишся господарювати”. Навчишся? Я готую з чотирнадцяти років, і мої сирники на всіх святах зникають швидше, ніж її “фірмові” пампушки! Але Ганна Миколаївна, схоже, вважає, що без її вареників ми тут загинемо.

Це не перший її “подарунок”. Минулого тижня вона принесла з комори п’ять банок квашеної капусти й поставила їх просто у наш холодильник, витіснивши мої фрукти. “Олю, це вам на зиму!” — оголосила вона. На зиму? Ми ж живемо в одному будинку, навіщо мені п’ять банок капусти? А місяць тому вона вирішила “допомогти” з прибиранням і переклала всі мої речі в шафі, бо “так порядніше”. Я потім три години шукала свою улюблену блузку. Олег лише сміється: “Мамі не переробиш, Олю, терпи”. Терпіти? Легко йому казати, він на роботі, а я тут з її сюрпризами розбираюся.

Найсмішніше, що Ганна Миколаївна справді вважає, що робить нам послугу. Вона не з тих свекрух, що спеціально псують життя — вона йА у мене в голові вже рояться плани, як ненароком “забути” на столі книгу про японську кухню — може, тоді вона зрозуміє, що вареники — це не єдиний шлях до щастя.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

20 − 13 =

Також цікаво:

З життя6 хвилин ago

Отпуск по уходу за ребёнком: призраки прошлого и риск развода

**Декретный кошмар: тень прошлого и разбитые надежды** Декрет стал для меня, Светланы, настоящим испытанием, едва не разрушившим наш брак. В...

З життя27 хвилин ago

«Моє рішення про дідуся розриває мені серце: як кішки дряпають душу»

“У мене так коти душу гризуть” — моє рішення щодо дідуся розриває мені серце Невеличке містечко під Києвом, де старі...

З життя29 хвилин ago

За спокійною чашкою чаю на кухні вирує буря в серці

Сижу на кухні й, як завжди, мовчки п’ю чай — але всередині мене клекоче буря. У невеликому містечку під Києвом,...

З життя42 хвилини ago

Тепер прошу лише миску супу

Мені сімдесят сім, і я дожила до того дня, коли прошу у своєї невістки, Оксани, лише тарілку юшки. Колись я...

З життя42 хвилини ago

Тепер мрію лише про тарілку супу

Мені сімдесят сім, і я дожила до того дня, коли прошу у своєї невістки, Олесі, лише тарілку борщу. Ще зовсім...

З життя51 хвилина ago

Сюрприз на дні народження: свекруха теж у списку гостей

**«Син із невісткою не знали, що я теж потраплю на день народження снохи»** Це сталося в маленькому містечку біля Харкова,...

З життя51 хвилина ago

Сестра просится жить с нами, но муж против: я в затруднительном положении

Меня зовут Ольга. Сейчас я будто застряла в кошмаре: вот-вот разругаюсь либо с сестрой, либо с мужем. Душа рвётся на...

З життя1 годину ago

Більше не відвідую дітей на вихідних

Я більше не їжджу до дітей по вихідним Мені сімдесят два, і те, що я бачу в своїй родині, завдає...