Connect with us

З життя

Ось у яку біду я потрапила – тепер я рабиня у родині чоловіка

Published

on

Щоденник:

Я опинилася у пастці, і тепер розумію — стала рабинею у сім’ї чоловіка.

У глухому селі під Житомиром, де вітер розносить аромат свіжого сіна, моє життя, що почалося з кохання, перетворилося на нестерпну каторгу. Мене звуть Соломія, мені 28, і три роки тому я вийшла заміж за Олега. Я гадала, що знайшли родину, але замість цього стала сучасною невільницею — прислугою для чоловіка, його батьків і всієї родини. Моя душа болить від безвиході, і я не знаю, як звідси вибратися.

Любов, що засліпила

Коли я зустріла Олега, мені було 25. Він був із сусіднього села — високий, із щирою усмішкою та добрими очима. Ми познайомилися на районному святі, його простота мене вкохала. Він розповідав про родину, дітей, про життя в селі, де всі за одного. Я, міська дівчина, мріяла про таку ідилію. Через рік ми одружилися, і я переїхала до нього. Тоді я не знала, що цей крок стане моєю загибеллю.

Олег жив із батьками — Галиною Миколаївною та Василем Івановичем — у великій хаті. Його старший брат із сім’єю та купа родичів постійно приходили в гості. Я думала, що стану частиною цієї родини. Але з першого дня зрозуміла: від мене очікують не любові, а праці. «Ти молода, здорова — то й працюй», — сказала свекруха, а я, наївна, лише кивнула, не усвідомлюючи, на що погоджуюся.

Рабство замість родини

Моє життя перетворилося на безкінечну рутину. Вранці я встаю о п’ятій, щоб зварити сніданок для всіх. Свекор любить куліш, свекруха — яєшню, Олег — бутерброди. Потім — прибирання великої хати, прання, город. Удень приходять родичі, і я готую обід на юрбу: борщ, деруни, узвар. Ввечері — вечеря, миття посуду, а вночі я падаю без сил. І так щодня, без вихідних, без спочинку.

Свекруха командує, ніби сотник: «Соломіє, картоплю погано чистиш, Соломіє, підлогу погано мила». Свекор мовчить, але його погляд каже: «Ти тут чужа». Родичі чоловіка, приходячи, навіть не вітаються — просто сідають за стіл і чекають, поки їх обслужу. Олег, мій чоловік, замість підтримки шепоче: «Не перечь мамі, вона краще знає». Його байдужість — наче ніж у серце. Я думала, він буде моєю опорою, а він став частиною цієї системи, де я — невільниця.

Миття розпачу

Нещодавно я не витримала. Коли Галина Миколаївна знову докоряла мені за суп, а родичі залишили купу брудної посуди, я зірвалася: «Я не служка! Я теж людина!» Усі завмерли, а свекруха холодно відповіла: «Не подобається — тікай у своє місто. А то звикла до легкого життя». Олег промовчав, і це добило мене. Я вибігла у двір, ридаючи, і зрозуміла: я в пастці. Тікати нікуди — в місті немає житла, а мати далеко. Але залишатися — означає знищити себе.

Я помітила, що навіть моя зовнішність змінилася. Колись жвава та доглянута, тепер я схожа на виснажену жінку з мертвими очима. Моя подруга Настя, побачивши мене, скрикнула: «Соломіє, ти як стара! Втекти тобі звідси!» Але як тікати, якщо я кохаю Олега? Чи вже не кохаю? Його мовчання, його бездіяльність вбили ту любов, з якою я йшла під вінець. Я відчуваю, що гину, і ніхто мені не допоможе.

Таємний план

Я почала мріяти про втечу. Потай я відкладаю гроші — дрібні суми, які вдається заощадити на продуктах. Хочу накопичити на оренду у місті й піти з цього кошмару. Але мене паралізує страх: що скаже мати, яка так раділа моєму заміжжю? Що буде з Олегом? Як я сама впораюся? А ще боюся, що свекруха з родиною зроблять усе, щоб зганьбити мене перед селом. Їхня влада тут безмежна.

Але вчора, стоячи біля печі й слухаючи чергові докори, я пообіцяла собі: я вирвуся. Я не слуга, я не рабиня. Я молода, в мене є сили, і я знайду шлях. Можливо, знайду роботу, як Настя, або повернуся до мрії стати квітникаркою. Але я не залишуся тут, де моє життя — це лише каструлі й чужі накази.

Це мій крик про допомогу. Я потрапила у біду, вийшовши заміж за людину, чия родина бачить у мені лише робочу силу. Галина Миколаївна, Василь Іванович, родичі — всі вважають, що я повинна їм служити. Але я більше не можу. Олег, якого я любила, став частиною цієї машини, і це розбиває мені серце. Я не знаю, як піти, але знаю,

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

одинадцять − вісім =

Також цікаво:

З життя43 хвилини ago

Когда мы вошли в квартиру, аромат сбил меня с толку и заставил забыть, зачем я здесь.

**Дневниковая запись** Когда я с Дмитрием зашёл в квартиру Аглаи, меня сразу накрыло волной ароматов — голова закружилась, и я...

З життя44 хвилини ago

Нова дружина с дітьми перетворила наше життя на щоденний жах

Третій рік я проживаю, ніби в пекельному сні, з якого неможливо прокинутися. Все почалося того дня, коли мій син Дмитро,...

З життя45 хвилин ago

Мій дохід став секретом, і чоловік переїхав до мами, дізнавшись правду

Щоденник. Я вирішила не казати чоловікові, що почала заробляти більше. Він образився, зібрав речі та поїхав до своєї мами. Коли...

З життя49 хвилин ago

Мій син здав нашу квартиру без попередження, ми довірили йому все й залишилися ні з чим.

Наш син здав нашу квартиру й навіть не вважав за потрібне нас попередити. Ми віддали йому все, а залишилися з...

З життя49 хвилин ago

Втеча від обвинувачень: чому я не шкодую про те, що покинула дім

У маленькому містечку під Львовом, де старовинні вулички зберігають відгомін минулого, моє життя у 27 років затьмарене почуттям провини, яке...

З життя57 хвилин ago

Я втекла з дому, бо мама звинувачує мене в бездіяльності щодо хворого брата, і не шкодую про це

У маленькому містечку біля Львова, де вузькі бруковані вулички шепочуть історіями минулого, моє життя у 27 років затемнене почуттям провини,...

З життя2 години ago

Пора создавать собственную семью: выдаём замуж нашу дочь

Мы с мужем, Дмитрием, готовимся к свадьбе нашей дочери Анастасии. Насте уже 27, пора замуж выходить, тем более что парень...

З життя2 години ago

«Не фінансуватиму: донька отримає підтримку лише після розставання з ледарем»

Наш дім останнім часом немов під обстрілом — не через мене чи чоловіка, а через зятя. Той, кого моя донька...