З життя
«Під час вечері зрозуміла, що майбутня невістка не для мого сина»

У маленькому містечку під Черніговом, де вузькі провулки зберігають тепло родинних звичаїв, моє життя у 54 роки затьмарене тривогою за долю сина. Мене звати Ганна Степанівна, а кілька днів тому мій Олесь привів познайомити мене зі своєю дівчиною, майбутньою невісткою. Я весь вечір пильно спостерігала за нею, розпитувала, і мої висновки нерадісні. Чесно кажучи, не думаю, що ця дівчина, Соломія, підходить моєму синові. Материнський інстинкт шепче, що це помилка, але як вберегти дитину, не зруйнувавши наші стосунки?
Мій син — моя гордість
Олесь — моя єдина дитина, моя радість і надія. Вирощувала його сама після розлучення з чоловіком, вкладаючи всю душу. Він виріс розумним, добрим, працьовитим — працює інженером, знімає оселю, мріє про власну родину. У 26 років вперше серйозно закохався, і я раділа, що хоче представити мені свою обраницю. «Мамо, Соня — незвичайна, тобі сподобається», — казав він із посмішкою. Я готувалася до зустрічі із відкритим серцем, але щось пішло не так.
Соломія прийшла до нас на вечерю. Я накрила стіл — юшку, галушки, домашній корж, усе, як Олесь любить. Хотіла, аби вечір був щирим, сімейним. Та з перших хвилин відчула напругу. Соня, струнка, з яскравим макіяжем і сучасною сукнею, трималася впевнено, але її манери мене насторожили. Ледаче привіталася, сіла за стіл, ніби це її дім, і почала розповідати про себе, не цікавлячись моєю думкою.
Вечір, що розкрив усе
Я весь час придивлялася до неї. Розпитувала: де працює, хто її рід, які плани. Соня — візуалізаторка, 24 роки, живе сама, родом із сусіднього селища. На словах усе гарно, та її відповіді були порожні. Хвалилася своїми роботами, подорожами, але жодного слова про родину, про цінності. Коли я запитала, чи хоче вона дітей, вона засміялася: «Ой, це ще не скоро, я спочатку хочу пожити для себе». Олесь усміхнувся, а в мене серце стиснулося. Мій син мріє про дитину, а вона — про вільне життя.
Її поведінка за столом лише підсилила мої сумніви. Вона ледве торкнулася юшки, перебирала галушки, а коржа взагалі не їла, промовивши: «Я дотримуюся дієти». Я не чекала подяки, але її байдужість до моїх старань болісно вразила. Весь час сиділа у телефоні, листувалася, а коли Олесь намагався залучити її до розмови, відповідала однослівно, немов їй нудно. Я бачила, як син дивиться на неї з захопленням, але в її очах не було того ж тепла. Вона здавалася мені холодною, егоїстичною, не готовою до родинного життя.
Мої побоювання
Після вечері я не спала до ранку. Соня не схожа на дівчину, яка буде піклуватися про Олеся. Він — людина домашня, любить затишок, звичаї, а вона — вся у своїх мріях, у соцмережах, у «житті для себе». Боюся, що вона розіб’є йому серце. Мої подруги, вислухавши мене, розділилися на два табори: одні кажуть, що я перебільшую, інші — що моя інтуїція права. Але я знаю свого сина. Йому потрібна жінка, яка буде його підтримувати, а не тягнути у світ вечірок і кар’єри.
Я згадувала, як Олесь розповідав про Соломію. Говорив, що вона надихає його, що з нею відчуває себе щасливим. Але я бачу інше: він підлаштовується під неї, змінює звички, навіть рідше дзвонить мені. Вона вже впливає на нього, і це мене лякає. Що буде, якщо вони одружаться? Вона забере його від родини, від мене, від усього, що він кохає? Чи, гірше, він стане її тінню, нещасним, але закоханим?
Мій обов’язок як матері
Не хочу, аби Олесь повторив мої помилки. Мій шлюб розпався, бо я обрала чоловіка, який дивився в інший бік. Не можу дозволити синові зв’язати життя з дівчиною, яка, на мій погляд, не кохає його по-справжньому. Але як сказати йому це? Спробувала натякнути після вечері: «Сину, Соня гарна, та чи точно вона твоя?» Він нахмурився: «Мамо, ти її ще не розумієш, дай їй час». Його захист Соломії вразив мене. Невже він не бачить того, що бачу я?
Боюся, що якщо буду наполягати — втрачу його. Олесь — дорослий, сам обирає свою долю. Але я — мати, і мій обов’язок — захистити його. Думаю поговорити з Соломією наодинці, дізнатися її наміри. Або ж розповісти синові про свої побоювання, але м’яко, щоб не відштовхнути. А що, якщо він обере її, а не мене? Ця думка розриває мені серце.
Мій крик про любов
Ця історія — мій материнський біль. Соломія, мабуть, хороша дівчина, але я не вірю, що вона — для Олеся. Не хочу бути свекрухою, яка лізе у чужі стосунки, але не можу мовчати, бачачи, як син йде до можливого страждання. У 54 роки хочу бачити його щасливим, з дружиною, яка буде його берегти, як я берегла роками. Нехай мої слова виявлятьсяЯ знаю, що мовчати більше не можу — завтра я розповім Олесю всю правду, як би важко це не було.
