Connect with us

З життя

Я не хатня робітниця свого тестя

Published

on

Коли свекруха, Марія Степанівна, вийшла з кухні на хвилинку, мій свекор, Іван Петрович, обернувся до мене й у наказному тоні промовив: “Ганусю, йди підігрій мені ту курку, бо вже зовсім остигла!” Я завмерла, не вірячи власним вухам. Невже я тепер офіційно служниця? Якщо вам треба, ідіть і грійте самі, хотілося вигукнути, але замість цього, пестячи кота, що терся біля ніг, відповіла: “Іване Петровичу, я не прислуга, підігрійте самі”. Він подивився на мене, ніби на бунтарку, а я відчула, як усе всередині кипить. Це було не просто про курку — це була межа, яку я не збиралася переступати.

Ми з чоловіком, Тарасом, жили окремо, але що неділі їздили до його батьків на вечерю. Марія Степанівна готувала так, що аж слинки текли, і я завжди з радістю приїжджала — побалакати, скуштувати її легендарних голубців, послухати оповідки. Іван Петрович зазвичай мовчазний, сидить на чолі столу, як гетьман, і більше бурчить, ніж говорить. Я звикла, що він любить покомандувати: то “подай сіль”, то “прибери тарілки”. Але я не звертала уваги — літа, звички, що з нього взять. Та того разу він перейшов усі межі.

Того вечора ми сиділи за столом, їли смажену курку з картоплею. Марія Степанівна, як завжди, метушилась, підкладала нам додатки, а я допомагала їй збирати посуд. Коли вона вийшла у сіни, щоб принести узвар, Іван Петрович вирішив, що настав його зоряний час. Я сиділа, гладила його кота Пушка, що муркотів у мене на колінах, і раптом цей наказ: “Підігрій курку!” Я спершу подумала, що не почула. Він дивився на мене так, ніби я зобов’язана встати й бігти до мікрохвильовки. А я, між іншим, після роботи, стомлена, у своїй святковій сукні, приїхала в гості, а не найматися кухарею.

Моя відповідь його явно вразила. Він насупився, пробурчав щось на кшталт: “Оце молодь пішла, ніякої поваги”. Поваги? А де повага до мене? Я не проти допомогти, але це був не прохання, а наказ, ніби я тут на побирашках. Марія Степанівна повернулася, відчула напругу й запитала: “Що трапилося?” Я хотіла розповісти, але Іван Петрович випередив: “Та нічого, Ганна просто не хоче старикові допомогти”. Допомогти? Тепер підігріти курку — це подвиг? Я ледь стрималася, щоб не спалахнути, і лише сказала: “Маріє Степанівно, я завжди допомагаю, але я не прислуга”.

Дорогою додому я розповіла Тарасові. Він, як завжди, намагався згладити: “Ганю, тато не зі зла, він просто звик, що мама все робить. Не беріть до серця”. Не беріть? Легко йому казати, він же не отримує накази! Я нагадала, що не проти допомагати, але тон Івана Петровича був ніби я їхня покоївка. Тарас пообіцТарас пообіцяв поговорити з батьком, але я знала — звички глибші за слова.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

вісімнадцять − сім =

Також цікаво:

З життя43 хвилини ago

Я відчував твій слух, мамо

— Бабусь, казку розкажеш? — запитав шестирічний Дениско. — Лише коротку. Вже час спати. Завтра в садочок не прокинешся, —...

З життя50 хвилин ago

Врятування від самотності

**Порятунок від самотності** Оксана прокинулася пізно. Перша думка — проспала. А ж дочка з онуком скоро схочуть, а в неї...

З життя2 години ago

Остання жертва

**Остання жертва** — Мам, мені треба з тобою поговорити. — Отаке тривожне початкове речення. — Ірина з тривогою подивилася на...

З життя2 години ago

Дощ веде до щастя

Дощ іде на щастя Після спекотного літа настала холодна й пронизлива осінь, з пронизливими вітрами та нескінченними дощами. По дорозі...

З життя3 години ago

Святковий подарунок несподіванки

**Новорічний сюрприз** Оля спішила додому, не зважаючи на ожеледицю під ногами. Що й казати — у її сумочці лежали два...

З життя3 години ago

Тобі не втекти від відповідальності, мама

Марiя смажила деруни, коли в двері подзвонили. Вона вийшла з кухнi, щоб відкрити. “Мамо, це до мене”, — зупинив її...

З життя4 години ago

Сила братства

Чоловіча дружба Олег зупинив «Тойоту» біля торгового центру. Виходити з теплого салону не хотілося. Вчора йшов мокрий сніг, що переходив...

З життя5 години ago

Чи це мій син?

Ось адаптована історія, переписана для української культури: Марійка піднялася на другий поверх офісу, не зустрівши жодного колеги, і була цьому...