Connect with us

З життя

«Ты не сможешь меня забрать… Как насчёт взять Марину?» — мальчик нашёл способ обойти закон и обрести семью

Published

on

**10 мая. День, который меняет всё.**

Сегодня в нашем уездном доме культуры выступал старый фокусник — Степан Петрович. Всем здесь он знаком, особенно детям. Его потрёпанная шляпа с сюрпризами давно стала местной легендой.

Он не циркач, нет. В его трюках — не обман, а вера. Сегодня финал: из шляпы появится курица по имени Пеструшка. Зал затаил дыхание.

— А теперь смотрите! — Степан Петрович вытянул шебуршащую птицу.

Ребятишки взорвались смехом, хлопали, кричали. Но его внимание привлёк один мальчишка. Лет семи, в последнем ряду. Смотрел на курицу, не мигая.

— Здорово, орёл. Ты один? — спросил фокусник, подойдя.

— Она настоящая? — шёпотом спросил мальчик.

— Ещё как! Хочешь, потрогай.

Тот осторожно провёл пальцами по перьям. Глаза горели.

— Ей не страшно в шляпе?

— Пеструшка — смелая. Как и ты.

— Ваня! — окликнула воспитательница, подбегая.

— Опять путаешься под ногами! — выдохнула она, поворачиваясь к Степану Петровичу: — Простите, он у нас… без родителей. Из приюта.

Когда Ваня ушёл, фокуснику стало тяжело. Будто камень на сердце.

— Дайте адрес приюта, — попросил он.

Женщина удивилась, но назвала улицу.

Ночь прошла без сна. Степан вспоминал сына, потерянного после развода. А теперь — этот мальчишка.

Утром пришёл с гостинцами. Ваня сидел в углу, один. Увидев Степана с Пеструшкой — засиял.

Так начались их встречи. Сперва редкие, потом чаще: парк, книжки, чай с вареньем. Ваня прикипел душой. И Степан — тоже.

Однажды он решился:

— Хочу усыновить Ваню.

— Холостым не разрешат, — тихо сказала воспитательница, Анна Михайловна.

Он опустил голову. Не знал, что она давно за ним наблюдает. Что каждый его приход заставлял её сердце биться чаще.

А через неделю Ваня, держа Пеструшку, вдруг спросил:

— Мы будем жить вместе?

Степан замер.

— А если Анна Михайловна пойдёт с нами? — продолжил мальчик. — Она будет твоей женой, мне — мамой. Тогда мы семья.

Фокусник взглянул на Анну у окна. И понял: мальчик прав.

Подбежал к ней. Говорить не пришлось — всё было в глазах.

Ваня обнял их обоих.

Так, среди старых стен, пахнущих кашей и детством, появилась семья. Такая, про какую пишут в сказках.

**Вывод дня:** Иногда счастье приходит не так, как ждёшь. Но если сердце открыто — оно найдёт путь.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дев'ятнадцять + 18 =

Також цікаво:

З життя43 хвилини ago

Приготуй, прибери та заробляй сам – я не твоя служниця!

— Хочешь ковбасок чи яєшню? — запитала Олеся. Андрій сидів за столом, гортаючи новини в телефоні. — Ковбаски. Тільки без...

З життя3 години ago

Краса квітів: Життя поруч з розкішшю

Жінка жила у гарному будиночку. Поруч, на квітнику, розцвітали гортензії й петунії. Фіолетове шаленство кольорів просто запаморочувало. Вона згортала ноги...

З життя6 години ago

«Вік не перешкода: несподіване відкриття»

Григорій зніяковів, коли дізнався, що дівчина молодша за нього аж на дванадцять років. Йому тридцять, їй — вісімнадцять. Так, вона...

З життя9 години ago

Дорога додому: втомлена, але сповнена сподівань.

Сон був мов із казки, але водночас дивний і тривожний. Оксана поспішала додому. Десята година вечора, а їй так хотілося...

З життя9 години ago

Вигнання з дому: жінка з поламаним чемоданом вирушає в невідомість!

Олені було 72 роки, коли власний син вигнав її з дому — і все через одну просту причину: вона втратила...

З життя11 години ago

СМАЧНІ ПРИГОДИ У РЕСТОРАНІ.

**ПОХІД У РЕСТОРАН.** — Вперед за пригодами! — сказали одна одній кращі подруги, закидаючи валізи у багажник. Поїзд рушив точно...

З життя13 години ago

Не втрачай своє щастя заради змін, — викрикувала мати

Мамо, я більше не можу так жити, — Оксана стояла біля вікна, дивлячись на сіре небо, затягнуте важкими хмарами. —...

З життя15 години ago

Коли буденність розриває стосунки: зважитися на зміни чи залишитися?

— Ти зовсім звичайнішала. Погладшала. Не хочу шукати іншу, й у мене нікого нема на стороні, клянусь. — Але й...