Connect with us

З життя

СВЕКРОВЬ ПРОТИВ ЖИЗНИ БЕЗ МУЖА…

Published

on

МУЖ УШЁЛ, А СВЕКРОВЬ ОСТАЛАСЬ…

Когда Сергей бросил меня, мир рухнул. Он забрал все наши сбережения, копленные на квартиру, и растворился в неизвестности. Будто нас с полугодовалой Машенькой и не существовало. Я осталась в чужой однушке, без гроша, с ребёнком на руках и без капли надежды.

И в тот самый день, когда земля ушла из-под ног, в дверь постучали. Открываю — стоит она. Свекровь, Галина Петровна. Та самая, с которой мы годами обменивались ледяными взглядами и колкими фразами. Я замерла, ожидая укора, но её голос прозвучал твёрдо:

— Собирайся. Переезжаешь ко мне с ребёнком.

Я попыталась возразить. Мы с ней — как кошка с собакой, какой тут может быть мир? Но она перебила:

— Ты семья. А малышка — моя кровь. Пошли. Я вас не брошу.

Даже моя мать сказала, что помочь не может — мол, брат с семьёй у неё ютится, и так тесно. А тут — свекровь, от которой я ждала всего, кроме поддержки. Голос дрогнул:

— Спасибо…

Галина Петровна взяла Машеньку на руки, прижала к груди и прошептала:

— Ну что, зайка, будем с бабушкой жить? И кашу варить, и в парк гулять…

У меня перехватило дыхание. Эта же женщина ещё вчера называла мою дочь «нагулянной» и кричала, что я «опутала» её сына. А теперь — смотрела на неё с такой нежностью, что сердце сжималось.

В её квартире она отдала нам с Машей большую комнату, сама ютилась в крохотной. Вечером на столе появилась пареная рыба с гречкой.

— Ты кормишь грудью. Ешь как положено. Хочешь жареного — ешь, но для дочки лучше вот так. И смесь купила — если не пойдёт, скажешь, другую возьмём.

Я не выдержала — слёзы хлынули рекой. От неожиданной доброты, от боли, от стыда за прежние мысли. Она обняла меня, грубовато потрепала по плечу:

— Ну вот, распустила нюни. Мужики… ветер в поле. Моего-то отца Сергей и не видел — я одна его поднимала. Не дам и тебе одной тянуться. Всё наладится, держись.

Шесть лет мы жили вместе. Галина Петровна стала мне не просто родной — она заменила мать, которой, как оказалось, у меня никогда и не было. Вместе растили Машу, а потом я встретила Дмитрия — человека, который принял нас обеих.

На свадьбе свекровь сидела на почётном месте — потому что заслужила его. Теперь Маша — второклассница, а под сердцем ношу сына. И каждый день Галина Петровна, моя нежданная опора, спрашивает:

— Ну когда же родится мой богатырь?

Вот так. Муж ушёл, а его мать осталась. Осталась, когда все отвернулись. Разве это не настоящее чудо?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × два =

Також цікаво:

З життя16 хвилин ago

Забіжи, коли буде час

– Алло, Оленко? – почувся знайомий голос. Від несподіваного хвилювання, яке стиснуло горло, вона не могла вимовити й слова. Якби...

З життя1 годину ago

Не лякайся, я ненадовго. Житиму тиждень, поки знайду дах над головою. Сподіваюся, не вигонишь.

— Не бойся, надовго не затримаюсь. Поживу тиждень-другий, поки з житлом не вирішусь. Не виженеш, сподіваюся, — промовила сестра. Ганна...

З життя2 години ago

Втілення надії в світі самоти

**Щоденник** Прокинулася я пізно. Перша думка — проспала. Дочка з онуком скоро схочуться, а я ще не приготувала сніданок. А...

З життя2 години ago

Не відпущу. Тобі бути зі мною!

**Щоденник Олега Петровича** — Можна? — У привідкриті двері кабінету зазирнула дівчина. — Прийом закінчено. Тільки за записом. Обличчя дівчини...

З життя3 години ago

Ключі від моєї свободи: прощавай, мама…

— Ключі від нашої квартири я забираю. Ти більше ні копійки не отримаєш від мене, мамо… Соломія познайомилася з Тарасом...

З життя3 години ago

Остання жертва

**Березень, 12, 2024** «Мамо, треба поговорити.» «Отаке невтішне початку…» – Іванна тривожно глянула на сина. Хлопець завжди був слухняним, розумним,...

З життя4 години ago

Вартість радості

**Ціна щастя** Лежачи на дивані, Денис прикрив очі й прислухався до звуків у домі та за вікном. Крізь склопакети долинали...

З життя4 години ago

Святковий подарунок

**Новорічний сюрприз** Оля поспішала додому, не зважаючи на ожеледицю під ногами. Ще б пак — у її сумці лежали два...