Connect with us

З життя

СВЕКРОВЬ ОСТАЛАСЬ ПОСЛЕ УХОДА МУЖА…

Published

on

МУЖ УШЁЛ, А СВЕКРОВЬ ОСТАЛАСЬ…

Когда Иван покинул меня, я будто провалилась в пустоту. Забрал все наши сбережения, копившиеся на квартиру, и растворился в небытии. Будто нас с полугодовалой Дашей и не существовало. Осталась я в чужой комнате, без гроша за душой, с младенцем на руках и без малейшей надежды.

И в тот самый день, когда казалось, что мир рухнул окончательно, в дверь постучали. Открываю — на пороге свекровь, Вера Семёновна. Та самая, с которой у нас всегда были ледяные, колкие, почти враждебные отношения. Я сжалась, ожидая упрёков. Но вместо яда услышала твёрдое:

— Собирай вещи. С ребёнком переезжаешь ко мне.

Я попыталась возразить. Сколько лет мы едва терпели друг друга — разве могло что-то хорошее выйти из этого? Но она даже не дала мне договорить:

— Ты мне не чужая. А девочка — моя кровь. Пошли. Не брошу вас на произвол судьбы.

Даже родная мать моя отказалась, сказав, что старшая дочь с детьми и так обременяет её. А тут — свекровь, от которой я меньше всего ждала помощи. Я не нашла слов, лишь прошептала:

— Спасибо вам…

Вера Семёновна взяла Дашеньку на руки, заглянула ей в глаза и ласково промолвила:

— Ну что, зайка, теперь будем с бабушкой жить? Сказки читать, на речку ходить, косички заплетать…

Я онемела. Эта же женщина ещё недавно называла мою дочь «найдёнышем» и твердила, что я «загубила» её сына. А теперь — вся нежность и забота.

В её доме она отдала нам с Дашей лучшую комнату, сама перебралась в маленькую. Вечером приготовила на пару овощи и индейку, поставила передо мной и строго сказала:

— Ты кормишь грудью. Ешь как положено. Хочешь жареного — ешь, но для ребёнка пусть будет полезное. Детское питание купила — если не подойдёт, скажи, найдём другое.

Я не сдержалась — разрыдалась. От тепла, от неожиданности, от боли и благодарности. Она обняла меня:

— Тихо, родная. Мужики… что с них возьмёшь? Моего-то отца Иван не знал — я одна его поднимала. Не позволю, чтобы и ты одна тянула. Всё наладится, держись.

Прожила я с ней шесть лет. Свекровь стала мне не просто родной — она заменила мать, которой у меня, как оказалось, и не было. Вместе растили Дашеньку, а потом я снова вышла замуж — за человека, принявшего нас обеих.

На свадьбе Вера Семёновна сидела на месте матери невесты — потому что ею и была. Теперь моя девочка уже школьница, а под сердцем ношу второго — сына. И свекровь, моя нежданная опора, каждый день спрашивает: «Ну когда же он появится, мой богатырь?»

Вот так. Муж ушёл, а его мать осталась. Осталась, когда все отвернулись. Разве это не самое главное родство?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × 1 =

Також цікаво:

З життя3 години ago

23 Роки Відданості Сину: Секрети, Які Виявило Приховане Відео

Двадцять три роки я віддав свого життя паралізованому синові. Потім прихована камера показала правду, яку я ніколи не міг уявити....

З життя6 години ago

Я уявляла, що знайшла своє щастя…

Мені снилося, що я заміж вийшла… Поки Оксана розраховувалась за продукти в київському супермаркеті “Родина”, Михайло відсторонено стояв біля вітрини...

З життя6 години ago

Любов, що зародилася з обману

Одарка Миколаївна стояла перед директоркою, пальці переплутались у паперах. «Ганно Василівно, благаю! Не звільняйте! Дві дитини, кредит на хатину!» –...

З життя9 години ago

Порив, що врятував моє життя

— Оленко, ти що витворяєш?! — голос Миколи гримів по хаті. — Куди це ти зібралась у такому?! — До...

З життя10 години ago

Кинута з дочкою: коли свекруха прийшла з злісною усмішкою, Лена…

Замовляючи торт для донечкиного дня народження, Оксана Михайлівна таємно додала до листа побажань маленького ангелочка з цукру, символ того, що...

З життя12 години ago

Він обрав сім’ю. Але не нашу.

— Та годі тобі, мамо! — Ігор різко відвернувся від вікна, де вдивлявся в машини, що проїжджали. — Хіба мало...

З життя13 години ago

Сміх у залі очікування: як слова хірурга змінили все

У приймальні Харківської міської лікарні стояв звичайний робочий гул. Відвідувачі, похмурі від тривог, розсілися у залі очікування — хто гортав...

З життя16 години ago

Хлопчик, що прислухався до гробу матері, сказав слова, які зав froze церкву.

В церкві стояла глибока, майже відчутна тиша. Повітря насичене ладаном, слізьозами й тією болючістю, що за словами. Люди сиділи, похиливши...