Connect with us

З життя

Как дочь и её «друзья» превратили холодильник в пустыню и довели меня до слёз

Published

on

Холодильник — не столовая! Как дочь и её «друзья» довели меня до слёз

У меня растёт дочка Алиса. Весёлая, добрая, душа нараспашку. Слишком нараспашку. Дружить готова со всеми — с одноклассниками, ребятами со двора, детьми из секций, даже с теми, кого я в глаза не видела. И вот эта весёлая компания последнее время обжилась у нас дома.

Говорят, на улице холодно, а гулять хочется. Алиса, как гостеприимная хозяйка, тащит всех в квартиру, включает музыку, раздаёт пряники, чай наливает, шумят, смеются. Сначала я не обращала внимания: ну ладно, дети пришли — посидели, разошлись. Даже радовалась — у дочки столько друзей. Но потом всё вышло из-под контроля.

На днях пришла с работы уставшая, голодная, мечтала только о том, чтобы поесть и рухнуть на диван. Но на кухне меня ждал сюрприз. Два незнакомых пацана лет десяти сидели за столом и доедали плов. Прямо из кастрюли. Моей кастрюли! Которую я приготовила на два дня, чтобы не стоять у плиты каждый вечер.

Я замерла в дверях. Мальчишки, не смущаясь, доели всё до крошки, сложили тарелки в раковину и ушли, весело махнув рукой. А я стояла, не веря своим глазам. Обед, ужин — всё пропало. Для своей семьи, для мужа и ребёнка — ничего не осталось.

Зашла к Алисе в комнату. Спокойно объяснила: угощать друзей чаем, конфетами — пожалуйста. Но суп, мясо, плов — это еда для нашей семьи, на которую я трачу деньги, заработанные потом, и своё время. Я готовлю не для того, чтобы чужие дети ели из нашей посуды, пока нас нет дома.

Алиса молча хлопнула дверью и заперлась. Через пару минут из-за двери донёсся её голос:

— Ты просто жадина! Своя мать, а друзьям даже поесть не разрешаешь!

Обиделась. Надулась. Не вышла даже на ужин. Хотя я, стиснув зубы, снова почистила картошку и пожарила котлеты — чтобы хоть кто-то поел нормально.

Утром я твёрдо сказала: «Еды хватит на два дня. Я прихожу поздно, ночью готовить не буду. Если ты взрослеешь, учись понимать простые вещи». Дочка отвернулась и ушла в школу, не сказав ни слова.

Когда я вернулась после одиннадцати — муж жарил яичницу. Потому что еды снова не было. Алиса опять привела своих друзей. Пока мы работали, они опустошили холодильник дочиста. Ни супа, ни котлет, даже колбасы не осталось. Только фантики и грязные тарелки.

Алиса снова заперлась в комнате. На вопросы не отвечала. Мы с мужем переглянулись — оба поняли, что ситуация зашла слишком далеко. Дело не в еде. А в том, что ребёнок нас не слышит. Не хочет слышать. Считает врагами только потому, что мы просим элементарного — уважать дом, труд и чужие границы.

Я не жадина. У нас не бедная семья, но мы всё зарабатываем своим трудом. И я не могу позволить себе кормить чужих детей. Не могу морально. И не хочу.

Я чувствую усталость. Чувствую отчаяние. Мне больно, что моя дочь воспринимает мою заботу как жадность. Моя мать говорит — возьми ремень. Но я не верю в ремень. Верю в разговор, в объяснения. Только что делать, если ребёнок не хочет слушать?

Может, я что-то упустила в воспитании? Может, была слишком мягкой? Или просто Алиса сейчас в переходном возрасте, и это временно? Не знаю. Я в растерянности.

Скажите, кто-нибудь сталкивался с таким?
Как достучаться до подростка, который считает, что мать — это бесплатный повар и холодильник в одном лице?
Как вернуть уважение к семье и научить ценить чужой труд?

Я просто хочу снова видеть в глазах дочери благодарность.
А не упрёк за то, что борщ — не общепит.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 + п'ять =

Також цікаво:

З життя2 години ago

Протягом 23 років я віддав усе своє життя сину з паралічем. Потім прихована камера розкрила правду, якої я ніколи не очікував.

Двадцять три роки я присвятила життя паралізованому синові. Доки прихована камера не показала правду, якої я ніколи не очікувала. Колись...

З життя2 години ago

Щастя в тіні чорного

Орина сиділа надворі крамниці й спостерігала за суєтою. Автобуси під’їжджали, визираючи пасажирів, люди поспішали кудись, а вона мусіла вирішити —...

З життя5 години ago

НЕ МОЖУ ЗІРВАТИ ЦЕЙ ПРЕДМЕТ!

“Зайди, Андрію!” – почув я по внутрішньому зв’язку від начальника. Зрозумів – знову дістане мені. І було за що. “Сідай,...

З життя6 години ago

Кохання, що виникло з обману

Поглянувши у вікно, де мої діти грали у дворі з нашим псом Шептачем, зрозуміла: цей шлях від брехні до правди...

З життя8 години ago

Право на помилку.

Соломія дізналася про батькову коханку випадково. Того дня вона пропустила школу, аби супроводжувати подругу до тату-майстра. Необачно було йти до...

З життя9 години ago

Розрив, що врятував моє життя

— Олесю, ти що робиш?! — голос Богдана гримів по всій квартирі. — Куди це ти зібралася в такому вигляді?!...

З життя12 години ago

Він обрав сім’ю. Але не нашу.

— Мам, годі тобі! — Ігор різко відвернувся від вікна, де спостерігав за машинами. — Досить вже чіплятися одного! Я...

З життя15 години ago

Любов, що запізнилася

Галя Іваненко складала коробку зі старими світлинами, коли знайшла випускне фото. Сорок років тому вона стояла поруч з Миколою, а...