Connect with us

З життя

Неподходящий подарок

Published

on

Сон в зимнюю ночь

Дмитрий вернулся с завода в необычно радостном настроении. Даже не сняв ватник, с порога крикнул:

— Солнышко, я пришёл!

Но тишина в ответ остудила его пыл. Заглянул в кухню — и сразу вздрогнул. Алевтина сидела у замерзшего окна, подперев щёку ладонью. Глаза покрасневшие, будто от ветра.

— Лёлька… Что стряслось? — он осторожно присел рядом.

— Мама приходила… — выдохнула она. — Опять попрекала, опять про деньги. Говорит, свинья, что живём «как в бараке»… А ты чего такой довольный?

Дмитрий замялся, потом расплылся в улыбке:

— Потому что сюрприз! Ты сама увидишь. Подожди!

Вышел и тут же вернулся с огромной спортивной сумкой.

— Это что?

— Открой.

Алевтина нехотя расстегнула молнию — и остолбенела. Внутри лежали пачки рублей.

— Это… Откуда?!

— Сегодня дед приехал. Прямо на завод. Говорит, хочет подарить нам «старт» — все накопленные сбережения, чтобы жили в своём доме. Я отнекивался, но он настоял. Сказал — ты у меня единственный внук.

Алевтина вдруг разрыдалась.

— Я так устала… А ты… Спасибо. И деду спасибо.

Обнялись. Вечером, развалившись на продавленном диване, гадали — какую квартиру брать, где мебель заказывать, как ремонт делать. Счастье стояло на пороге — протяни руку.

Новоселье справили скромно, но от души. Пришли родные, включая мать Алевтины. Та, как всегда, начала с порога: покрутила носом, заявила, что обои «дешёвка», и тут же вручила «подарок» — их старый буфет.

— Вам мебель отдадим. Ещё крепкая. В гостиную и спальню, — сказала она с важностью.

Алевтина еле сдержалась:

— Мам… Мы уже новую заказали.

— Ну, могли бы предупредить! Куда нам теперь этот хлам девать? Вечно ты всё портишь! Кстати, про шубу помнишь?

— Подарок готов. Но не шуба.

Мать обиженно хлопнула дверью.

Новый год решили встретить вдвоём. Точнее — втроём. За неделю до праздника Алевтина узнала, что беременна. Первым рассказали деду.

Старик, услышав, что станет прадедом, неожиданно смахнул слезу:

— Думал, не доживу… Спасибо, родные. Лучшего подарка не надо.

И в тот миг, среди зимней тишины, с запахом хвои и мандаринов, с дрожью в голосе старика, с теплом под рёбрами, Дмитрий осознал — никакие чужие упрёки, никакие наследственные комоды и родительские нотации не имеют значения. Потому что рядом — его семья. Его дом. Его счастье.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × два =

Також цікаво:

З життя2 години ago

Перша зрада сестри

— Як ти могла?! — кричала Мар’яна, трясучи зім’ятим папером у руках. — Як ти могла підписати цю дурни́цю?! Оксана...

З життя5 години ago

Він обрав не для себе

— Ні, Оленко, ти не розумієш! Я так більше не можу! — Марійка сіпнула подругу за руку так, що аж...

З життя8 години ago

ДИВОВИЖНЕ ЩАСТЯ

ЩАСЛИВИЙ ВИПАДОК —Мамо, залишився останній шанс мати дитину — ЕКЗ. Ми з Кирилом все вирішили. Відмовити нас не вийде. Приймай...

З життя8 години ago

Третя кімната — таємниця, що прихована від чужих

**Щоденник** Сьогодні був важкий день. Знову та сама історія. Як завжди, коли приїжджає мій онук Дениско, він намагається зазирнути у...

З життя11 години ago

ВІДЛУНА ПРОШЛОГО КОХАННЯ.

**ПРОЙШЛО КОХАННЯ.** — Чого ти сьогодні така мовчазна й замислена? — запитав Олег дружину, сидячи на кухні пізнього вечора. Дружина...

З життя12 години ago

За стіною — луна думок

**Щоденник** За стіною — не тиша. — Та зроби ти вже цей телевізор тихіше, на всі біси! — вигукнула Ганна...

З життя14 години ago

Неспокій серця: немовля на руках, а думки — за вікном.

Оксана не знала, куда себе діти. На руках дрімала маленька Соломійка, а вона все ще стояла біля вікна. Вже година...

З життя15 години ago

Не заглядай всередину

Не відкривай Мирослава Іванівна стояла біля вікна, притуливши долоню до холодного скла, і спостерігала, як двірник Тарасич згрібає останні жовте...