Connect with us

З життя

Коли свекруха стає головною загрозою вдома

Published

on

**Щоденник Вероніки**

Сьогодні знову стою біля вікна, і в голові крутиться все, що сталося. Вчора до нашої квартири принесли вінок. Справжній, похоронний, з чорною стрічкою. На ньому – моє ім’я. Без підпису. Без листа. Лише тиша та холодний мрак у коробці.

Мій чоловік, Дмитро, навіть не здивувався. Лише знизав плечима:

— Може, помилка? Чи чийсь дурний жарт…

— Помилка? Ти серйозно? — Я дивилася на нього, ніби бачила вперше.

Я знала, звідки це. Знала, наскільки точно був написаний моя адреса. Знала, хто єдиний у нашому оточенні, хто роками не називав мене за ім’ям, хто завжди зневажав мене і голосно, і мовчки – свекруха.

Марія Іванівна вважала, що її син заслуговує кращого. З модельною зовнішністю, аристократичною родословною, як у виставкового пса, і, бажано, без родини – «щоб не обтяжувала». А я? Звичайна, працьовита, п’ятдесят сантиметрів у висоту, з простої родини, яка з дитинства шила собі сукні сама. Зате кохала Дмитра щиро.

Але Марії Іванівні не потрібна була любов. Їй був важливий контроль. А коли контроль втрачала – мстила.

Спочатку все було ніби невинно. Дрібні зіпсовані слова, докори, їдкі поради. Потім – втручання у побут, «подарунки» сумнівного призначення. Потім – знайдені під антресолями трусики. Ніби в мене є хтось. Ніби в квартирі, де кожна поличка – на виду, я б сховала щось подібне.

Але все списувалося на випадковість. Навіть коли я знайшла в ягодах з «передачки» живого вужка, Дмитро лише знизав плечима:

— Ну, мало лі… Ліс поряд, раптом…

Тоді я замкнулася у ванній і плакала. Не від страху. Від безсилля. Бо гірші за вужів були люди. Ті, хто вдає рідних, а насправді підточує твою родину зсередини.

Я терпіла. Довго. Аж до того дня, коли застала чоловіка з іншою. На нашій кухні. Усміхненою, довгоногою, вирядженою.

— Вона сама прийшла! – вигукнув Дмитро, навіть не спробувавши заперечити.

Я тоді не сказала ні слова. Просто вказала на двері. І на коробку з вінком, яку так і не викинула. Бо знала: такі послання не викидають. Вони – як клеймо. Як крапка в кінці книги, яку ти до останнього не хотіла закінчувати.

Після розлучки я з’їхала. Він залишився у матері. А потім мені подзвонила сусідка:

— Ти знаєш, що твоя колишня свекруха вийшла заміж? За того самого – свого старого друга дитинства…

Я усміхнулася. Не зі злорадства. А від усвідомлення: моє місце в тій родині давно хотіли зайняти. Не заради сина. Заради себе.

Тепер я живу в іншій квартирі. Дивлюся на вінок – так, він досі зі мною – і шепочу:

— Дякую. Він виявився не прокляттям. Він став рятунком.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × один =

Також цікаво:

З життя2 години ago

Право на власний шлях

Ясний промінь сонця пробився крізь завіси, освітивши напружені обличчя за обіднім столом, але навіть він не зміг розтопити холод, що...

З життя5 години ago

Після втрати чоловіка я відвернулась від його сина — через 10 років дізналася гірку правду

Я досі пам’ятаю той ранок, коли задзвонив телефон. Номер лікарні. Серце впало ще до того, як я взяла трубку. «Пані...

З життя5 години ago

Жених зрозумів, що став чоловіком, дав ключі братові, а вона вирішила вигнати наречену з кімнати

— Ого, а ти хто? — почувся низький чоловічий голос із спальні, коли Оксана відчинила двері своєї оселі. — Власне,...

З життя8 години ago

– Яке чудове місце! Син, оформлюй його на себе! – Свекруха намагається забрати мою квартиру

Оксана застигла, почув слова свекрухи. Пальці самі розкрилися, і піднос із глухим гуркотом впав на підлогу веранди. Уламки розлетілися в...

З життя9 години ago

Колишній тесть…

Олена замислено розглядала чарівний букет, який приніс їй кур’єр півгодини тому. Помилки бути не могло — квіти призначалися саме їй....

З життя11 години ago

– Ми з вашим чоловіком любимо одне одного і скоро одружимось, – оголосила незнайомка. – Тож збирайте речі та йдіть з нашого дому!

— Ви — Олеся? Дружина Ярослава? — Так… А ви хто? — Це неважливо. Важливо, нащо я прийшла! Збирайте речі...

З життя12 години ago

На святкуванні дня народження чоловіка син вказав на гостю та закричав: “Це вона! На ній та спідниця!

За кілька днів до мого дня народження я рилась у шафі на горі. Миколка благав мене дати йому пікнікову ковдру...

З життя15 години ago

Малюнок Сина Вирвався В Увагу Поліції — І Розпочалося Розслідування

**Щоденниковий запис** Спочатку мені здалося, що це просто милий, звичайний момент. Мій шестирічний син, Богдан, останнім часом захоплювався малюванням –...