Connect with us

З життя

Свекруха розлютилася на «дарунок»: вжиті меблі вважала образою

Published

on

Я заміжі вже три роки. Дітей поки нема, хоча думки про материнство давно кружляли у повітрі. Весь цей час ми з чоловіком жили в орендованій квартирі у центрі Львова — не тому що не могли дозволити собі інше житло, а тому що моя свекруха, Ганна Миколаївна, не пустила нас до своєї однокімнатної квартири, яка багато років стояла пусткою.

Вона сама виховувала Олега — мого чоловіка. Квартиру їй колись дали від ткацької фабрики, де вона пропрацювала двадцять років. Пізніше вона вдруге вийшла заміж.

— Мій вітчим був доброю людиною, він справді став мені батьком, — розповідав чоловік. — Але з матір’ю у них постійно були сварки. Вона завжди скаржилася, що гроші закінчуються, їй усього було замало.

У вітчима була донька від першого шлюбу. Він хотів усиновити Олега, але Ганна Миколаївна була категорично проти — боялася втратити державні пільги. Коли вона переїхала до нового чоловіка, свою квартиру просто замкнула. Там навіть ремонту не було, вона вирішила не здавати — каже, нема сенсу.

Після весілля ми просили дозволу пожити в тій квартирі — скромно, зате своє. Але свекруха навіть слухати не хотіла:

— Ми ось-ось розлучимося, — заявила вона. — Він жадібний, лінивий, ні до чого не придатний. Я з ним лише через вигоду. Розлучимося — і куди мені йти, якщо ви вже там оселитеся?

І справді, незабаром вона подала на розлучення. Але від чоловіка виїжджати не поспішала. А потім і зовсім лихо вдарило — вітчим помер. Ганна Миколаївна була впевнена, що тепер двокімнатна квартира стане її. Але виявилося, що спадок записаний на його доньку.

Тим часом померла моя бабуся, яка ще за життя переписала на мене свою затишну двійку. Ми з чоловіком почали там ремонт, готувалися до переїзду. Але все перекреслила істерика свекрухи.

— Я ж його на руках носила, поки та, його дочка, навіть у гості не заходила! Я йому й борщі варила, і ліки носила. А тепер вона, та Софійка, буде у Києві жити в спадщині, а я — у сирій однушці! Ось вам і правда! — кричала вона в трубку.

Усі ці лиха вона влаштувала собі сама: сама відмовилася від усиновлення, сама не захотіла жити з нами. Спорити було марно. Прийшлося їй повертатися в ту саму порожню, занедбану однушку. Там ні меблів, ні нормальних умов. Голі стіни.

Чоловіку стало її шкода. Він вирішив трохи прискрепити житло, хоча б зробити косметичний ремонт. А я запропонувала перевезти туди бабусині меблі — ми все одно хотіли замінити їх на нові. Все було чисте, міцне — хоч і не нове.

Дещо Ганна Миколаївна встигла вивезти з квартири померлого чоловіка, але там була переважно вбудована техніка, яку й не варто було виносити. А спадкоємиця вітчима — дівка не промах — нічого цінного віддавати не захотіла.

Коли ми привезли меблі, свекруха влаштувала сцену:

— Що це таке?! Ви вирішили скинути мені старе сміття?! Чоловік помер, а ви до мене, як до сміття! Собі все нове купили, а мені — рухля! Ганьба! — закричала вона прямо у під’їзді.

Хоча бабусин диван був усього чотири роки, і вона ледве на ньому спала. А нові меблі нам купували мої батьки. Чому свекруха вирішила, що ми зобов’язані повністю обставити їй квартиру — загадка. Більше того, вона вимагала, щоб ми все назад забрали. Почала докоряти: мовляв, гроші на ремонт є, а на матір — нема.

Ми розвернулися і пішли. Меблі залишилися в коридорі. Я думала, чоловік повернеться на вихідних і все забере. Але ні. Свекруха викликала сусіда, сама заволокла все до квартири. Мабуть, зрозуміла, що вибрикуватись більше не вигідно, особливо коли в кишені — пусто.

Так і живе. З образами, з чужими меблями, але з власною гордістю. Тільки от гордість, як виявилося, обіду не зварить і вночі не вкриє.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

19 + 3 =

Також цікаво:

З життя58 хвилин ago

«Це вже занадто!» — Жінка відмовилась приймати гостей, які перетворили її квартиру на безкоштовний пансіон

«Це вже занадто!» — Маріана відмовилась приймати гостей, які перетворили її квартиру на безкоштовний пансіон Бувають в житті історії, що...

З життя1 годину ago

Тайны и драма: Семейное напряжение в мегаполисе

**Шёпот судьбы: семейная тайна в городе снов** Геннадий Петрович и его жена Зоя отправились в Тюмень, чтобы проведать дочь. Уже...

З життя2 години ago

Зимняя одиссея: начало новой жизни

Волшебство зимнего парка: новая страница Алевтина Семёновна накинула тёплую дублёнку, укутала крошечную внучку Дашеньку и двинулась с ней гулять в...

З життя2 години ago

«Ти обміняла моє свято на… собаку?!» — як втрата улюбленця розкрила справжню суть відносин зі свекрухою

“Ти проміняла моє свято на… собаку?!” — як смерть улюбленця розкрила суть відносин із свекрухою Минуло вже понад два тижні...

З життя2 години ago

Запрошення на новосілля переросло у шок: кухня як після вибуху

Запросили на хату… і вгнали у ступор: кухня як після бомбардування Нещодавно ми з дружиною отримали запрошення від мого давнього...

З життя2 години ago

Він пішов… А вона жила лише для нього.

Він просто пішов… А вона ж жила заради нього. Сім років разом. Сім довгих, насичених зусиллями років, де Марічка намагалася...

З життя3 години ago

Кохання після розриву: як діти не стають на заваді щастю

У засніжених вуличках невеликого містечка Криничного, де вітер виє, ніби оплакує зруйновані надії, не кожній жінці вдається зберегти тепло родинного...

З життя3 години ago

Измена в прошлом: аккорды новой жизни

**Тени предательства: мелодия новой жизни** Сергей Павлович всё чаще задерживался на работе. — Странно, — думала его жена Людмила. —...