З життя
«Це не його дитина!» — кричала свекруха. Але потім він повернувся з обручкою… Занадто пізно
“Це не його дитина!” — гукала свекруха. А потім він повернувся з каблучкою в руці… Запізно.
Я ніколи не забуду той вечір. Усе всередині тремтить, коли згадую. Готувалася до нього, як до свята: свічки, легкий салат, його улюблена запечена форель, біле вино. І головне — новина. Найважливіша новина в моєму житті.
Тоді мені було всього дев’ятнадцять. Жила в Чернівцях, знимала з Олегом скромну квартирку на околиці. Ми зустрічалися майже рік. Він засипав мене квітами, називав “своїм щастям”, обіцяв, що буде поруч завжди. Я йому вірила. Ми будували плани — ті самі наївні, юнацькі, коли здається, що кохання — це все, що потрібно.
І ось я кажу:
— Олеже, ти скоро станеш татом…
Він спочатку завмер. Потім його обличчя перекривилося.
— Що? Що ти сказала?
— Я вагітна, — повторила я з тремтінням у голосі, все ще сподіваючись на радість у його очах.
Але у відповідь почувся крик. Грубий, злий.
— Це не моя дитина! Ти з глузду з’їхала? Я до такого не готовий. Забирайся зі своєю вагітністю!
Він грюкнув дверима. І зник.
Я дзвонила — він не відповідав. Потім мій номер опинився у чорному списку. Мені було погано й тілом, і душею, і страшно. Але найбільше — боляче. Тому що людина, з якою я мріяла про майбутнє, вмиг стала чужою.
Я вирішила спробувати достукатися до його матері. Оксана Миколаївна зустріла мене на порозі своєї хати у Львові. Навіть усередину не впустила — стояла у халаті, руки схрестила, погляд лютий.
— Іди геть, — сказала вона. — Не смій грати з моєю родиною. Ця дитина не від Олега! Ти просто шукаєш, на чиїй шиї оселитися. Мій син має інші плани, він не зобов’язаний відповідати за твої помилки!
Я стояла у під’їзді й відчувала, як серце розривається на шматки. Ні підтримки, ні віри, ні людяності. Лише зневага.
Але навіть тоді думка позбутися дитини не спала мені на розум. Він був уже в мені. Він був — мій. Чистий, невинний. Чому він мав розплачуватися за боягузтво дорослих?
Минуло три роки. Я народила. Сина назвала Ярославом. І щоразу, коли він прокидається, дивиться на мене й усміхається, я дякую долі, що не зламалася. Так, було важко. Працювала вночі, підробляла через інтернет, пАле тепер Ярчик має матір, яка бореться за нього кожного дня, і це для мене важливіше за будь-які минулі образи.
Svetlana Turned the Key and Stopped in Her Tracks: Three Fluffy Guests Were Waiting at the Door
Emily turned the key and went numb: three fluffy guests were perched on the doorstep. The same endless, dreary autumn...
I Moved in with a Man I Met at a Spa, and the Kids Said I Was Acting Silly
I moved in with a man I met at a spa in Bath. Before I could tell anyone, my daughter...
Ruined My Daughter’s Life
22October2025 Dear Diary, Today was my mother Margarets birthday. She turned thirtytwo and, in her usual fashion, handed our sister...
Discovering that her child was born with a disability, his mother signed a ‘declaration of abandonment’ eleven years ago. This statement was seen by Sanya himself when he took personal files to the medical office.
Eleven years ago, when my mother learned that the child she had given birth to was born with a crippled...
And Barnaby sat by the gate, waiting. Day after day. A week went by… The first snow fell — and still he sat. His paws grew cold, his belly rumbled from hunger, but he kept waiting.
Stripes sits at the gate and waits. One day. Two. A week The first snow falls he still sits. His...
The Vanished Son
I was the one who had to watch over Emma after she split from her husband, a reckless bloke who...
Strolling Along the New Trail
Im going to tell you about Stephen Shaws odd little adventure walking a brandnew route through town. Stephen slipped out...
I Tried My Best, But It Wasn’t Enough!”: A Woman Ended Up in Hospital, and I Found Her Cat Wandering the Streets
I was trudging home late one night, deadtired you know how it feels when, out of nowhere, all the patients...