Connect with us

З життя

Драма у порога: тени прошлого

Published

on

Тени прошлого: драма на пороге

Дмитрий неслышно переступил порог квартиры в старом доме на окраине Екатеринбурга. Из кухни донёсся мягкий, но встревоженный голос жены:
— Ну наконец-то! Я уж заждалась. Нельзя же так задерживаться на работе. Будешь ужинать?

Он молча кивнул, опускаясь на стул. Ольга, его жена, быстро разогрела котлеты с гречкой, наполнив кухню аппетитным запахом.
— Родной, ты в порядке? Выглядишь каким-то растерянным, — с участием спросила она, внимательно разглядывая мужа.
— Да всё в порядке, — уклончиво буркнул Дмитрий, теребя край скатерти. — Просто… Нам надо поговорить…
— Говори, — тихо, но твёрдо сказала Ольга, садясь напротив.
— Я встретил другую женщину, — выпалил он и зажмурился, будто ждал удара.

***

Часом раньше, провожая Дмитрия, Алиса прижалась к нему, обнимая так, словно не хотела отпускать. Её голос звучал томно, почти умоляюще:
— Дорогой, ты ведь сегодня поговоришь? Как обещал…
— Не знаю, — смущённо пробормотал он, неловко обнимая её в ответ. — Но попробую…
— Пожалуйста, постарайся, — шепнула Алиса, её глаза блестели в полутьме. — Рано или поздно это всё равно придётся сделать…

***

По тёмным улицам города Дмитрий шёл, чувствуя, как сердце сжимается от страха. Как сказать жене? Как посмотреть в глаза Ольге, которая пятнадцать лет была его опорой?

Перед глазами всплыли образы их сыновей — Артёма и Никиты. Близнецы, их гордость. Их одинаковые карие глаза смотрели на отца с укором.

Они с Ольгой так ждали этих детей! Когда узнали, что будет двойня, сначала испугались — как справятся? Но Ольга оказалась настоящей волшебницей. Она различала мальчишек с первого взгляда, успевала всё: и дом в порядке держать, и детей воспитывать.

Теперь их дом всегда был полон друзей сыновей. Ольга знала всех: имена, где живут, чем увлекаются. Когда-то Дмитрия это раздражало — шум, гам. Но она твёрдо сказала:
— Наши дети должны уметь дружить. И я хочу знать, с кем они общаются.

Она была права. Как всегда.

А теперь… Примет ли Алиса его сыновей? Смогут ли Артём с Никитой полюбить женщину, из-за которой отец бросил мать?

Дмитрий остановился у подъезда, тяжело опустился на скамейку.

***

Тем временем Ольга, уложив сыновей, сидела у окна, глядя на тёмную улицу. Она давно всё знала.

«Бедный, боится идти домой, — думала она. — Мучается, подбирает слова. Да говори уже! Я-то знаю, что сказать в ответ…»

***

Дверь тихо скрипнула. Дмитрий вошёл, надеясь, что все спят.
— Наконец-то! — раздался голос Ольги. — Нельзя же так задерживаться.

Он ел, не замечая вкуса. Потом сидел перед телевизором, глядя в пустоту.

— Родной, ты в порядке? — мягко спросила Ольга, садясь рядом.
— Да всё нормально. Просто… Нам нужно поговорить…
— Говори.

Он собрался с духом:
— Я встретил другую женщину.

Тишина.

— И? — спокойно спросила Ольга.
— Что «и»? — растерялся он.
— Что будешь делать?

Дмитрий затараторил:
— Я уйду к ней. Квартира останется вам, я только вещи заберу.

Ольга чуть приподняла бровь:
— Настоящая любовь? Значит, всё, что было у нас — ненастоящее?

Он раздражённо махнул рукой.

— Я благодарна тебе, — вдруг сказала Ольга.
— За что?! За то, что предал?
— И за это тоже.

Он не понимал.

— У меня тоже есть другой человек, — тихо сказала она. — Я счастлива.

Дмитрий онемел.

— Прямо сейчас уходишь? Ночью? — спросила Ольга.

Он молча собрал вещи. У двери обернулся.

— Ну, я пошёл…

Дверь закрылась. Ольга вздрогнула.

А Дмитрий, выйдя на улицу, рухнул на скамейку. Мысли путались.

«У неё есть другой. Она счастлива».

Он сидел долго. Потом медленно поднялся и нажал кнопку звонка.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × два =

Також цікаво:

З життя10 хвилин ago

Відчиняючи двері незнайомцю, вона не знала, що рятує свого сина.

Його знала вся країна. Один із найкращих онкологів Києва, професор Іван Петрович Коваленко, був символом професіоналізму та відданості медицині. Він...

З життя30 хвилин ago

Злиденність душі: Невигадана історія життя

Бідність душі: історія Олесі з Житомира Олеся росла, як бур’ян біля дороги — нікому непотрібна, самітня. Її ніхто не виховував,...

З життя2 години ago

«Ви надто опікуєтеся дитиною»: це сказав лікар. Але я не хвилююся — я просто мама

«Ви занадто багато уваги приділяєте дитині» — так мені сказав лікар. Але я не тривожна — я просто мама. Якби...

З життя2 години ago

Вона відчинила двері незнайомцю, не підозрюючи, що рятує життя своєму синові

Вона впустила незнайомця, не відаючи, що рятує власного сина. Його знала вся країна. Один із найкращих онкологів із Києва, професор...

З життя3 години ago

«Ви занадто багато уваги приділяєте дитині»: це сказав лікар. Але я не тривожна — я просто мама

«Ви занадто багато уваги приділяєте дитині» — так мені сказав лікар. Але я не тривожна — я просто мати. Якби...

З життя3 години ago

Краще жити в орендованій квартирі, ніж під одним дахом з свекрухою

Краще тіснитися у найманій однокімнатці, ніж дихати під одним дахом із свекрухою — Віть, ну скільки можна?! — голос Соломії...

З життя4 години ago

Краще тіснитися в орендованій однокімнатній квартирі, ніж жити під одним дахом із свекрухою

— Олежу, скільки можна?! — голос Олени зірвався на шепіт, у якому відчувався втома і безнадія. — Ми вже два...

З життя5 години ago

Запросили в гості… і шокували: кухня, наче після вибуху

Колись нас запросили на новосилля… та й шокували до глибини душі: кухня наче після бомбардування Нещодавно ми з дружиною отримали...