Фільтр добра: мрія, яка має здійснитися

**Фільтр добра: мрія, яка має стати реальністю**

— Сашку, пам’ятаєш, ти сам просив повідомляти, якщо почую про чиюсь потребу — таку, що ще навіть не встигла стати очевидною? Ось якраз такий випадок, — Іринка зупинилася на порозі кабінету чоловіка, дивлячись на нього з надією.

— Вже цікаво, Ірко. Розказуй.

— Уяви, чого мені бракує в усіх цих онлайн-розмовах?.. — вона сіла поруч і тихо додала: — Фільтра добра. Такого собі «перекладача світла», який би перетворював грубість, хамство й злість на ввічливі й адекватні слова. Щоб, читаючи коменти чи робочі листи, не хотілося сховатися під ковдру.

— Іринко, хтось тебе образив?

— Ні, любий, не конкретно. Але останніми місяцями, переглядаючи соцмережі, форуми, робочі чати, я відчуваю, ніби на мене виливають відрами злості, дратування й агресії. Люди не стримуються. Вони накидаються, насміхаються, принижують. Ніби гальма зникли.

Вона на мить замовкла, опустивши очі.

— Іноді здається, що це в мене з нервами щось не так. Може, я стала надто вразливою? Але з іншого боку — хіба нормально, що ми звикаємо до хамства, як до фонового шуму?

Сашко зітхнув. Він бачив, як вона щодня перечитує десятки повідомлень, аналізуючи суспільні реакції, працюючи аналітиком у великій агенції.

— Знаєш, на жаль, найгучніші — це якраз агресивні. Їх завжди було небагато, але інтернет — це для них ідеальний інкубатор. Анонімність розв’язує руки, зникає відповідальність, залишається гола емоція. Але ти права. Світ стає отруйним. І твоя ідея — це сильно. Реально. Розкажи детальніше, як ти це бачиш.

— Я б хотіла, щоб це був додаток чи розширення. Наприклад, читаєш коменти під відео — а вони автоматично перетворюються: не «дурна», а «мені не зрозуміла ваша позиція», не «замовкни», а «може, поглянемо на це по-іншому?». Уявляєш?

— Почекай, то ти пропонуєш не блокувати, а саме перефразовувати?

— Так! Але добровільно. Користувач сам вмикає фільтр і сам вирішує, де і для кого він працює. Можливо, лише на певних сайтах, або тільки в робочих чатах, де важливий конструктив.

— А якщо він працював би й у зворотному напрямку? Щоб пом’якшувати твої власні повідомлення перед відправкою?

— Це було б ідеально! Адже ми самі теж далеко не завжди білі та пухнасті. Особливо в стресові дні. Інколи так і вертить «виплеснути» — а потім читаєш, що написав, і соромно. А тут — фільтр спрацякував, підказав: «можна м’якше», «можна інакше». Навіть запропонував би варіанти.

— Звучить, ніби внутрішній психолог із функцією автоцензури. Тільки без заучування.

— Саме так! Головне, щоб усе працювало без зайвої метушні — не потрібно копіювати текст у сторонні програми. Усе на льоту, на одному екрані. Спокій — це теж ресурс, і сьогодні він на вагу золота.

Сашко на мить замовк. Він працював у IT і чудово розумів: ідея Іринки може не тільки вистрілити, а й змінити саме сприйняття цифрового спілкування.

— Обговоримо це із командою. Завтра. Обов’язково. Це не просто геніально — це потрібно. Людям потрібне повітря. Без отрути.

Іринка вздохнула з полегшенням, уперше за день щиро посміхнулася.

— Дякую, Сашко. Правду кажу. Я вже почала боятися, що з’їжджаю з глузду — що мрію про щось неможливе. Але, може, добро — це просто те, що ми колись втратили. І час повертати.

Сашко підвівся, обійняв її і притягнув до себе.

— Все, досьогодні паскудства. Час увімкнути наш особистий фільтр добра: тиша, обійми, чай і любов. Без умов. Без суперечок. Без фільтрів.

Вона засміялася й уткнулася йому в плече.

Десь за вікном дзенькіли клавіатури, хтось писав злий коментар, хтось сперечався до хрипотки. Але в цій кімнаті народжувалася ідея, яка могла змінити хоч маленький, але шматочок світу. І, можливо, зробити його трохи теплішим.