З життя
Історія самотніх сердець

У переддень Нового року мешканки будинку для літніх у невеликому містечку біля Карпатських гір з надією чекали на своїх дітей. Ті, хто не міг ходити, прислухалися до оповідей тих, хто визирав у вікна, мріючи побачити знайомі обриси. Але сніг завалив стежку до воріт, і жодна душа не звернула з розчищеної центральної дороги до притулку. Двір тонув у заметах, ніби нікому не було діла до самотніх старих.
У Ганни Іванівни був син, про якого вона розповідала з гордістю, хоч і з легким відтінком провини перед подругами. Її Тарас був успішним архітектором, невістка — бухгалтеркою у великій фірмі, а онук уже закінчував університет. Ідеальна родина, про яку інші могли лише мріяти. У подруг же діти були хто в бігах, хто у п’янстві, а хто й зовсім зник безвісти. Ганна ніби соромилася свого щастя, але в душі тримала надію, що Тарас не забуде про неї.
Ввечері старушки збиралися у спільній кімнаті й, щоб не дати пам’яті згаснути, переказували одна одній історії свого життя. Повторювали старі байки, чіпляючись за спогади, як за рятувальне коло.
Ганна у перші дні в притулку розповіла подрузі Марії, що народилася в глухому поліському селі. Кілька років тому син умовив її покинути рідну хату. Обіцяв турботу, затишну кімнату у своїй квартирі. Чоловік Ганни, тепер уже покійний, не хотів їхати, бурчав, що місто — не для них, але поступився. Тарас, знаючи, що батько — ветеран Другої світової, побачив у цьому вигоду. Прописав його в місті, і незабаром родина отримала просторину трикімнатну квартиру. Невістка, Оксана, не могла стримати сліз радості — до того вони тіснилися у малесенькій комуналці.
Та через рік чоловік Ганни помер. Вона залишилася сама, і горе так пригнобило її, що трапився удар. Ледве виборолася, почала ходити, але догляд за нею став тягарем для родини. Оксана все частіше дратувалася, грюкала дверима, а часом і кричала на Тараса. Ганна все чула й, не в силах виносити сварок, сама попросила сина: «Відвези мене в притулок, не хочу, щоб ви через мене сварилися». Тарас мовчки кивнув, і незабаром Ганна опинилася в будинку для літніх.
У Марії була своя біда. Її син, Олег, був доброю людиною, але життя його пішло під укіс. Він сидів у в’язниці, але перед Новим роком мав вийти на волю. Марія чекала його, як чекають дива. Вона розповідала, що в усьому винна його дружина, Наталя. Та працювала в продуктовому магазині й носила додому то ковбасу, то сир, а потім і пляшки з горілкою. Спочатку пили «задля настрою», але незабаром це стало їхнім життям. Наталю вигнали з роботи, й вони з Олегом почали красти. Спочатку обчистили хату Марії, потім дісталися до сусідів. Коли у стаКоли ж у Марії віднялися ноги, вона не витримала і попросилася в притулок, щоб не бачити, як син котиться в прірву.
