Таємниці, що зруйнували родину

**Щоденниковий запис**

Сьогодні вранці я сидів на кухні у своїй квартирі на околиці Львова, готуючи бутерброди та заварюючи чай, чекаючи на тещу. Ось пролунав дзвінок у двері.

— Дякую, що завітали! — скрикнув я, відчиняючи й бачачи перед собою Наталю Петрівну.

— Що за поспіх? Про що ти хотів поговорити? — насторожено запитала вона, увійшовши.

— Проходьте, у мене для вас сюрприз! — усміхнувся я, ховаючи хвилювання.

Теща сіла за стіл, пильно дивлячись на мене.

— Ну, що там? — повторила вона.

— Ось, дивіться! — Я поклав перед нею папір.

Вона пробігла очима по рядках, і раптом її обличчя зблідло.

Я сидів у спальні, затуливши вуха, але її різкий голос прорізав навіть стіни. Відчувалося, ніби вона скребла по душі тупим ножем, виливаючи всю гіркоту, що накопичилася.

Давно зрозумів, що з тещею не знайти спільної мови. Але чому жінка, Марічка, знову мовчить? Чи не бачить вона, як її принижують? Я знав, що вона мене любить, але її мовчання розривало серце. Що ж коїться в нашому домі?

Наталя Петрівна вміла тиснути. Її улюблена тема — докоряти Марічці за відсутність онуків. Три роки після весілля, а дітей досі нема. І звичайно ж, винна вона, а не її коханий син!

З першого дня теща не взлюбила невістку. Ще до знайомства вирішила, що їй потрібна краща пара. Коли Олег привів Марічку додому — батька вже не було — це читалося в кожному її погляді: стиснуті губи, холодний тон, жодної усмішки.

Але Марічка була так закохана, що не помічала «дрібниць». Хіба бувають ідеальні тещі? До того ж вони жили окремо, в його квартирі в центрі міста. Весілля було скромним, але щасливим. Обоє за тридцять, усвідомлений вибір. Вони гарні, успішні, їхнє життя здавалося ідеальним.

Про дітей вирішили не затягувати. Але час минав, а вагітність не наставала. Для них це не було трагедією, але Наталя Петрівна не хотіла чекати.

— Ти цикл відстежуєш? — прискіпливо питала вона при кожному візиті. — Треба бути уважнішою!

Марічку коробила така бестактність. Хотілося відповісти, але вона кохала Олега, а він обожнював матір. Тож терпіла.

— Не морщся! Я ж турбуюся! — не вгамовувалася теща. — Ось, тримай. — Вона сунула пакет із травами. — Шалфій заварюй, пий. Допоможе!

Марічка пила, ходила до лікарів, обстежувалася. Усі казали: вона здорова. «Бог поки що не дає», — пояснювали. Але теща, переконана атеїстка, не вірила. Їй треба були онуки — у всіх подруг уже були, і це її душило.

— У суботу їдемо до знахарки, я внесла завдаток, — оголосила вона.

— Мам, навіщо? — здивувався Олег. — Вона що, наворожить дитину?

— Не смійся! Треба спробувати все!

Вони поїхали. Знахарка дала настій: «По три краплі перед світанком». Та дива не сталося. Тоді теща перестала стримуватися.

— Жінка має народжувати! А ти не можеш! — кидала вона Марічці в обличчя.

— Бабусю, вже не витримую, — зітхнула Марічка своїй бабці.

— А що вона хоче?

— Каже, що я не народжую їй онуків.

— А ти можеш?

— Так!

— А Олег?

Тут Марічка здригнулася. Адже він ніколи не обстежувався. Усе стало зрозумілим.

— У нас у роду таких не було! — твердила Наталя Петрівна.

— Олеже, давай і ти здаси аналізи, — запропонувала Марічка ввечері.

— Навіщо? У мене все гаразд!

— У мене теж. Але твоя мати впевнена, що проблема в мені. Якщо ти здаси — вона відчепиться.

Він неохоче погодився.

Результати вразили всіх. Рухливість сперматозоїдів — 8% замість 32%. Причина — ускладнення після дитячої хвороби, про яку він не знав.

Марічка зайшла на кухню, де Олег частував матір, і мовчки поклала перед тещею папір.

— Ось ваш сюрприз. Дивіться! — сказала вона, дивлячись їй у вічі. — Не кажіть, що не знали.

По її очах стало зрозуміло: теща знала, але роками звинувачувала невістку. Чому? Зі злості? Зі скуки? А Олег мовчав, хоч мав її зупинити.

Він стояв, тримаючи результати, і виглядав зламаним.

— Значить, у нас не буде дітей? — прошепотів він.

— У тебе не буде. А у мене — буде, коли захочу. — голос Марічки був холодним. — Твоя мати права: тобі потрібна інша. Я йду.

Перемога не принесла радості. Лишилися гіркота, образа, жаль за марно витраченими роками. Кохала? Це почуття згасло, як недоВона вийшла за двері, не обертаючись, бо врешті зрозуміла, що іноді найважче — це врятувати себе від тих, хто ніколи тебе не любив.