Connect with us

З життя

Изгнана, как бродячая собака

Published

on

**Дневник. Сегодня меня выгнали, как бродячую собаку.**

— Девушка, у вас телефон упал! Подождите! — крикнул мне незнакомец, перекрывая шум ливня.

Я шла по пустым улицам Нижнего Новгорода, не замечая, как холодные капли смешиваются со слезами. Обернулась, взглянула на мужчину усталыми глазами и нахмурилась.

— Это ваш? — он протянул мокрый телефон с треснувшим экраном.

— Мой… — прошептала я, голос дрожал от холода и боли.

— Что вы одна в такую погоду? Без зонта, вся промокла! Заболеть же недолго! — в его словах звучала искренняя тревога.

Мужчина не казался назойливым, и я, подчиняясь какому-то внутреннему порыву, последовала за ним под навес магазина. Решили зайти в маленькую забегаловку за углом, согреться чаем.

— Я Дмитрий, — улыбнулся он. — А вас как зовут?

— Ольга… — опустила глаза.

— Почему одна под дождем? Даже кошку в такую погоду домой забирают.

— А меня… меня выгнали, как бродячую собаку, — сорвалось с губ, и голос задрожал.

Воспоминания нахлынули, словно гроза. Сердце сжалось от боли, которую так долго держала в себе. Никогда не думала, что жизнь, которую строила годами, рухнет в один день. Мы с Максимом прошли через многое: купили дачу под городом, открыли маленькую пекарню, мечтали о семье. Я растворялась в работе, забывала о себе. А сегодня он поднял на меня руку. Схватила куртку и выбежала под ледяной дождь.

С собой — только паспорт, карта и телефон, который теперь едва включался.

— Телефон совсем промок, — заметил Дмитрий, пытаясь отвлечь.

Я вдруг осознала: идти некуда. Чужой город, ни друзей, ни родных. Осталась одна, будто в пустоте. Слезы хлынули, и впервые за годы я дала себе право плакать.

— Из-за телефона расстроились? Я могу починить, — мягко сказал он.

— Какое вам дело до меня? Мы же незнакомы! — вспыхнула я, но в голосе было больше боли, чем злости.

— Не сержусь, просто… вижу, что вам плохо. Хочу помочь, — спокойно ответил он.

Я глубоко вздохнула и решилась рассказать свою историю этому случайному человеку.

— Приехала сюда десять лет назад из Казани. Родители там, но мы почти не общаемся. Все эти годы жила работой. Друзей нет — некогда было. Каждая минута уходила на пекарню, на мечты. Думала, так правильно. А сегодня… Максим пришел злой. Позвала ужинать, а он начал орать, что не купила его любимое пиво. Я намеренно не брала — он и так слишком много пьет. Молчала, чтобы не ссориться, но он… ударил меня. Ребро болит, даже дышать больно.

— Понимаю, — тихо сказал Дмитрий. — У моего друга сестра жила с таким же. Знаю, как тяжело. Давайте помогу.

— Зачем вам мои проблемы? — устало ответила я. — Это не впервые. Переночую у подруги, потом вернусь. Он сам позвонит, извинится. Как всегда.

— Но телефон не работает, — заметил он.

— Тогда сама пойду просить прощения, — горько усмехнулась. — А что мне делать? Выбора нет.

— А если это знак? — вдруг сказал он. — Знак, что пора все менять. Начать заново.

Я задумалась. Мысль о новой жизни приходила не раз, но страх останавливал. Слишком много сил вложено, слишком много потеряно. Но сейчас, под стук дождя, его слова звучали как спасение.

— Давайте отвезу вас в одно место, — предложил он. — Там безопасно, сможете остаться, сколько нужно. Телефон починю, привезу. А там решите, как жить дальше. Договорились?

— Спасибо… — тихо ответила я, впервые за вечер почувствовав облегчение.

Выдохнула, будто сбросила груз. Впервые за годы кто-то взял на себя мои заботы. Заслужила передышку. Хотя бы на пару дней.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

9 + 7 =

Також цікаво:

З життя35 хвилин ago

Офіціант пригостив обідом двох сиріт, а через 20 років вони його знайшли – історія, яка зворушила Україну

**Щоденник Миколи Білого**Снігова заметіль вкрила тихий провінційний городок Світличне, наче накинула на нього білосніжну ковдру, поглинувши всі звуки.По шибках вікон,...

З життя37 хвилин ago

Таємний син на ювілеї свекрухи: неймовірний сюрприз, який потряс усіх!

Таємний син на ювілеї свекрухи: незабутній шок!Я отримала конверт кольору слонової кістки у тихе золоте ранок. Сонячне світло крізь вікно...

З життя2 години ago

– Я запросив маму й сестру до нас на Новий рік, – раптом оголосив чоловік ввечері 30 грудня. – Встигнеш усе приготувати?

Я запросив матір і сестру до нас на Новий рік, повідомив сам увечері 30 грудня. Встигнеш усе приготувати? Нарешті довгоочікувані...

З життя2 години ago

Неодмінність вибору

Піти чи залишитися Оксана відчинила двері й здивувалася, побачивши доньку Марійку та незнайомого хлопця, який привітно посміхався. Привіт, мамо, знайомся,...

З життя3 години ago

Фу, жебрачка! — кривилися перехожі, дивлячись на бабусю в багнюці. Та почувши слова малятка — оніміли

“Фу, жебрачка!” кривилися перехожі, дивлячись на бабусю, що лежала у калюжі. Але коли почули слова малого завмерли.“Фу, жебрачка!” відтягнула свого...

З життя3 години ago

Несподівана зрада жінки

Жіноча хитрість Досі Дмитро лишається вільним чоловіком. Хоч і збирався одружуватися всерйоз, але логіки своєї нареченої так і не зрозумів....

З життя4 години ago

Ти вигнала мене з дому в 14 років, а тепер сподіваєшся, що я буду доглядати тебе у старості? Дарма чекатимеш!

Ти мене у 14 років із дому викинула, а тепер чекаєш, що я за тобою у старості доглядатиму? Не дочекаєшся!Ольга...

З життя5 години ago

Гуляли з собакою в парку, коли вона раптом підбігла до чорної сумки, схопила її та стрибнула у фонтан: а далі сталося неймовірне!

Ми з моїм псом Грімом вийшли на звичну прогулянку до парку Шевченка. День був тихим, повітря свіжим після дощу, а...