Чи бачила ти когось свого віку і задумувалась?

Коли-небудь ви дивилися на людину свого віку й думали: «Ні, це неможливо! Я ж так не виглядаю… чи не так?»

Ось історія, яка трапилася з моєю знайомою:

— Мене звати Оксана. Я чекала на автобус на зупинці, а коли зайшла всередину, помітила бейдж водія. Там було його прізвище — і воно мені щось нагадало.

Раптом я згадала високого симпатичного хлопця з темним волоссям, за яким таємно закохувалася в школі… майже 35 років тому.

На мить мене пройняло: «Невже це він? Той самий хлопець, про якого я мріяла?»

Але, придивившись до водія, я відкинула цю думку. Він був лисий, з сивиною, зморшкуватий, із помітним животиком — виглядав набагато старше!

Та все одно я не втрималась і спитала:

— Вибачте, а ви випадково не вчилися в школі №35?

— Так, вчився! — відповів він, посміхаючись.

— А який рік закінчення?

— 1982… А що?

Тоді я випалила:

— Ми ж були однокласниками!

Він прискіпливо подивився на мене…

І тоді…

ЦЕЙ ЧОЛОВІК…
ЛИСИЙ,
СИВИЙ,
З МОРЩИНАМИ,
З ЛЕГКОЮ ПОВНОТОЮ,
ІЗ ВТОМЛЕНИМ ПОГЛЯДОМ І ПОВІЛЬНОЮ ХОДОЮ…

…ПИТАЄ МЕНЕ:

— А ви який предмет викладали, пані?

—

З того дня я ніколи не суджу людей за зовнішністю.

Але зізнаюся… Наступного разу я нарядилася як на святко!

—

Скажіть, хіба це не трохи прикро?