Connect with us

З життя

ЛАДОШКА: ІСТОРІЯ НЕПЕРЕДБАЧЕНОЇ СІМ’Ї

Published

on

**ЛАДОШКА: ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ НЕНАРОЧНОЇ РОДИНИ**

Того літа я втекла. Просто зібрала валізу, замкнула двері й пішла до чоловіка. Мені було двадцять два. На прощання мама крикнула мені в спину:

— Хабарниця! І щоб навіть не думала повертатися, коли принесеш на собі!

Я йшла, стискаючи ручку валізи, і думала: «Дивно, адже ти сама онуків хотіла…» Валіза, бідолаха, нічим не провинилася, але мама штовхала її капцями, ніби саме вона була причиною її самотності.

Мені було її шкода — правда. Але жити з нею було неможливо. Я мріяла втекти з шістнадцяти. І ось, мрія збулася. Я стала зрадницею.

Мама залишилася без об’єкта контролю, без підопічної для виховання, без слухачки для нотацій. Вона намагалася замінити мене сусідами, але ті виявилися такими ж егоїстами, як і я — їдять, але не слухаються. Виходять, не попрощавшись.

Вона почала хворіти. Хворіти по-своєму — гнівно, маніпулятивно, жалібно. У хід пішли загрозливі паузи в дзвінках, кинуті трубки, вічний запах валідолу. Я жила з почуттям провини.

І одного дня зрозуміла: їй потрібна нова «дитина». Новий об’єкт, який буде її дратувати, виводити з себе, виховувати та дарувати їй відчуття потрібності. Тоді я й сказала чоловікові:

— Завтра їдемо на «Пташиний ринок». Мамі кота купимо.

Він кивнув. У нього в роті були борщ і вареники, а коли ти після студентських дошираків отримуєш домашню їжу, сперечатися безглуздо. Він просто жував і вдячно хрустів. Я його виховувала, як мама — мене. Коло замкнулося.

У суботню ранкову спеку ми поїхали. «Пташиний ринок» зустрів нас смородом, галасом, духотою. Мене відразу занурило. Спочатку подумала — це від голоду: я тоді худнула, як усі «розумні» дівчата, пила кефір замість обіду. Але зрозуміла: це не кефір.

Це безнадія.

У клітках, коробках, ящиках — продавалася самотність. Гакаюча, нявкаюча, криклива, писклива. Це була відчайдушна живність. Вона дивилася очима, благала, клянчила. Голова закрутилася по-справжньому.

Я йшла між рядами й думала: «Відкрити б усі двері… закричати: «Тікайте! Я їх затримаю!» Але не зробила. Плелась далі, під поглядами сотень приречених.

— Поїхали, — сказала я чоловікові.

— Без кота? — здивувався він.

— Гаразд, візьмемо оцю, — ткнула в найближчу клітку.

Там сиділа бойова морда, вся плямиста, втомлена, з виразом «Та що треба?». Продавець огризнувся:

— 7 500 гривень. Це бенгал.

Я не знала, хто такий бенгал. Подумала: або порода, або лайка — типу «Це ж трендець!» Ми з чоловіком тільки-но почали заробляти. Копили мені на зимову куртку. А тут — 7 500 за кота. Це вся зима в одній покупці.

— Беремо, — раптом сказала я. І сама собі здивувалася.

— Ти з глузду з’їхала? — зітхнув чоловік. — Любов безкоштовна.

— Але не кожна, — парирувала я. — Ця — з паспортом!

Ми посварилися. І тут під прилавком щось метнулося. Кошеня. Сіре, лисаве, з очима, як дві повні чашки. Він вискочив і вчепився мені в штанину.

— Чий він? — запитала я.

— Та нічий. Лишайний, бродячий. Викиньте його, — махнув рукою продавець.

Чоловік подивився на кошеня й сказав:

— Ось це — тещин варіант. Він виживе в будь-якому пеклі.

Я глянула на нього. Він кивнув. Ми зрозуміли одне одного без слів.

Кошеня згорнулося в мені на руках, смішно підібравши лапки. Воно було кумедне, але таке… щире. Без паспорта, без родоводу, але справжнє.

— До мами одразу? — запитав чоловік.

— Ні. Її треба вимити, вилікувати, привести у божеський вигляд. А то шпалери в коридорі навіть вона не переживе.

Вдома виявилося — це кішка. Швидка, бешкетна, як вітер. За один вечір вона порвала мої колготки, залишила шерсть на светрі чоловіка, віддерла шпалери й зробила сальто на задніх лапах.

Ми її лікували. Мили, возили до ветеринара, одягали нашийник від бліх. І дали ім’я — Лада. Скорочено — Ладошка. Бо вміщалася на долоні. Така крихітка.

За тиждень Ладошка стала повноправною частиною будинку. Масажистка, будильник, комік, психотерапевт. Вона муркотіла, як пральна машинка, коли їла. Спала на спині, розкинувши лапи. Ховалася в білизні та чатувала під ванною.

Настав час — везти її до мами. Я написала: «У нас для тебе сюрприз». Ми почали збиратися… і не могли зібратися. Голова боліла, як завжди від цього кефіру. А Ладошка ганяла по квартирі, весело переслідуючи власну тінь. У неї були плани на день.

— Лови її, — сказав чоловік, — я не хочу бути співучасником зради.

Ми поїхали. Літо пекло через лобове скло. Ладошка важко дихала, розпласталася на спині й підставила живМи повернули назад, бо зрозуміли — ця маленька бісова душа вже давно стала нашою родиною.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ятнадцять + тринадцять =

Також цікаво:

З життя14 хвилин ago

One Day, My Daughter’s Husband Decided They No Longer Needed My Help and Asked Me to Leave Their Home

My daughter married an Englishman. I lived with them for two years, looking after my grandson and keeping the house...

З життя15 хвилин ago

Last month was my son’s birthday. I told him I would be coming as a guest.

So, you know, I raised three boys. Anyone whos ever lived under the same roof with four blokes will absolutely...

З життя29 хвилин ago

A Silent Stare from Merlin the Magical Cat: How Anna Found Friendship, Adventure, and a Lottery Tick…

The cat watched her in silence. Sighing and gathering a bit of courage, Alice reached out for him, hoping the...

З життя29 хвилин ago

The Safe Word When Sarah stood at the supermarket check-out clutching a bag of yoghurt and a loaf o…

Code Word Samantha was clutching a bag of yoghurt and a loaf of bread at the Sainsbury’s till, when the...

З життя1 годину ago

At the Divorce Hearing, My Wife Said, “Take It All!” — But a Year Later, Her Husband Regretted Trust…

At the divorce hearing, Janes voice was steady as she stared at the paperwork. Oddly, she felt no anger. So...

З життя1 годину ago

I Was 36 When I Was Offered a Big Promotion After Almost Eight Years with My Company – Moving from a…

I was 36 when my company dangled a promotion in front of me after nearly eight years of loyal tea-making...

З життя2 години ago

On Christmas Eve, I Set the Table for Two Though I Knew I Would Dine Alone

Christmas Eve. I set the table for two, though deep down I knew Id be sitting alone. I took down...

З життя2 години ago

Who Would Want You with Baggage?

Who Would Want You with Baggage? Are you sure about this, love? Helen placed her hand over Mum’s and managed...