Connect with us

З життя

МАТИ, ЯКУ НЕ МОЖНА ОБРАТИ

Published

on

Оксана не розуміла, як її чоловік Тарас міг дозволяти власній матері так нахабно лізти в їхнє життя. Адже ж вона знала, як йому було боляче в дитинстві — коли він мерз без уваги, коли старший брат Василь купався у материнській любові, а Тарас роками доношував його дрантя й залишався на другому плані.

Чому тепер він, дорослий, самодостатній чоловік, господар власного дому, дозволяє Марії Іванівні просто завітати — навіть не в гості, а ніби у власну садибу — і облаштуватися в кімнаті, яку колись мріяв віддати майбутній дитині?

— Та вона ж моя мати, — тихо говорив Тарас, наче виправдовуючись не лише перед Оксаною, а й перед власною совістю. — Трохи потерпимо. Все одно дітей поки немає.

Він намагався згладити кути, хоча всередині все бунтувало. Він нарешті почав жити, про що мріяв. Купив будинок, одружився з жінкою, яку любив до болю, перестав прокидатися з думкою, що знову нікому не потрібний. І ось — матір. З валізами, з докорами, з вічною претензією на те, що їй «належить».

— Ти сам казав, що ця кімната — майбутня дитяча! — не стримувалася Оксана. — А тепер у ній заправляє твоя мама. Без дозволу, без розмов.

Тарас мовчав. Так, він купив цей будинок саме заради цих двох кімнат — спальні та дитячої. Бо мріяв про родину. А тепер мрію знову відсунули на задній план. Як колись — у дитинстві.

Все повернулося.

Він згадав, як у їхній двокімнатній хрущовці Василь отримував усе — найкращі подарунки, новий одяг, торт на день народження. А він, Тарас, слухав казки про економію, про «не по кишені», про те, що щастя — це розкіш. Він пам’ятав, як мати витягала останні гроші на куртку для Василя, а йому купувала б/в черевики на ринку. Він знав, що був дитиною «по залишковому принципу».

І ось тепер мати знову тут. Каже, що на пару днів, але вже розклала речі, вже дає поради, вже критикує Оксану — за те, як та готує, як прибирає, як виглядає. І знову — як тоді — пробуджує в Тарасі ту саму провину: що не виправдав, не став, не догодив.

Оксана намагалася триматися. Але дедалі частіше в неї були зриви. Вона скаржилася Тарасу, що Марія Іванівна спеціально перекладає її речі, викидає з холодильника здорову їжу й замінює її салом та смаженою картоплею, навіть воду, яку Оксана п’є, критикує.

— Це навмисне. Я певна, вона все робить зі злості, — казала Оксана, стискаючи кулаки.

Тарас намагався поговорити з матір’ю. Але у відповідь чув:

— Мене виганяти з дому, який ти купив на мої молитви? Я тобі з Василем квартиру лишу, а ви тут зі своєю невісткою від мене тікаєте. Невдячні!

Він махав рукою. Не потрібна йому та квартира. Але коли Оксана — з болем у голосі — показала йому папери, знайдені в речах Марії Іванівни, Тарас не повірив очам. Все було оформлено на Василя: і квартира, і гараж, і навіть та ділянка, де він у дитинстві саджав картоплю. Усе, що мати обіцяла йому, виявилося гарною брехнею.

— А мені співала пісні, що все буде моїм. Що ради мене живе. — Тарас важко опу— Наступного дня він забрав документи, передав їх юристам і вирішив, що тепер їхній будинок буде справді їхнім — без чужих умов, без нав’язливих порад і без отруї у вигляді минулого.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × три =

Також цікаво:

FR28 хвилин ago

La Dette de Cire

Le dimanche où tout a basculé sentait la cire d’abeille et le rôti de veau. J’avais préparé une tarte aux...

ES3 години ago

Tres años sin memoria y mi pasado me encontró en la playa

El ventilador seguía girando, pero de repente el aire dejó de moverse para mí. —¿Un bebé? —Tiene dos años y...

BG5 години ago

Загубеният син

Двадесет години. Толкова години броях дните, откакто детето ми изчезна от двора на баба си в Пловдив. Двадесет години, значи....

ES6 години ago

**Trece años y una foto borrosa**

Mi nombre es Julián Ramírez. Tengo trece años. Trabajo desde los once en el taller de mi tío Chava, en...

BG6 години ago

Не го написах, за да ме харесат

Нощната смяна в Трето районно в Пловдив е като да чакаш влак, който винаги закъснява. Седнал съм на дежурство, пред...

BG7 години ago

Миражът в снега

Седях в ресторанта на хотела в Боровец, когато тя влезе. Не че я познавах. Просто беше трудно да не я...

PT8 години ago

A metade que ficou na lata

A dona Irací estava debaixo do sol de Salvador, escolhendo tomate na barraca da Dona Zefa, quando o neto puxou...

BG8 години ago

Грамотата от 1978-ма

# Грамотата от 1978-ма Четиридесет и осем години стоях зад този клавирен инструмент. Не искам да кажа пиано — то...