Connect with us

З життя

Я — тільки мама. Без часу на любов

Published

on

Я — лише мама. Про кохання — ні права, ні часу

Моїй доньці Олені виповнилося шістнадцять. Молодшому, Тарасику, — дванадцять. Вже майже підлітки. А я все ще — лише мама. Ні жінка, ні людина з мріями та правом на особисте життя, а просто мати. Вранці — школа та сніданки. Днем — робота. Ввечері — гуртки, уроки, вечеря. Вночі — втома та сльози в подушку. Тихо. Щоб ніхто не почув.

З їхнім батьком, Ігорем, ми розійшлися п’ять років тому. Без скандалів. Без судів. Він просто одного разу сказав, що я розчинилася у материнстві, що між нами більше немає пристрасті. Хоча правда була іншою — він уже тоді листувався з іншою жінкою, яку, як виявилося, давно знав.

Я не зробила з цього трагедії перед дітьми. Сказала, що так буде краще — тепер у них два доми. Вони переживали, звісно. Олена не їла, Тарасик мовчав увечері. Але минуло. Звикли. Я була з ними завжди. А тато — рідко, на прогулянках, у кав’ярнях, у кіно. Він знімав квартиру у Львові, жив з тією жінкою. Дітей туди не запрошував — мовляв, ще не готовий до такого знайомства. Я не заперечувала. Нехай бачаться, нехай не втрачають зв’язок. Хоч усередині все розривалося.

Але діти все одно дізналися. Про весілля. Про нову жінку. Олена тоді плакала всю ніч, а вранці дивилася на мене з болем і зневагою — ніби це я зрадила. З Тарасиком було ще важче — він замкнувся, перестав ділитися навіть дрібницями. Я не звинувачувала їх. Їм було боляче. Але ж і мені теж.

А потім настали святкові дні. Ми з дівчатами — з роботи — пішли на корпоратив. У ресторані було багато народу, музика, світло. Ми сміялися. Вперше за багато років я дозволила собі просто бути собою.

І саме тоді я зустріла його. Богдан. Не красеня з обкладинки, але щось у його очах — тепле, живе, справжнє. Він був старший, жив сам, син давно вирос. Ми розговорилися, я дала номер. І все почалося.

Він дарував квіти. Говорив, що я гарна. Просто так. Без приводу. Цікавився, як пройшов мій день. Не вимагав, не осуджував. А я ховала ті букети, як школярка. Ховала подарунки у шафі. Стирала аромат парфумів перед тим, як повертатися додому. Мені здавалося, що я обманюю всіх — особливо дітей. Адже я обіцяла собі, що поки вони не виростуть — ні кроку до власного щастя.

Мама знала. Лише вона. Вона й сиділа з дітьми, коли я нишком вибігала на побачення. Але одного разу… проговорилася. Просто у розмові з Оленою обмовилася, що я з чоловіком. Олена спалахнула.

— Ти така сама, як він! — крикнула вона. — Ти нам брехала! Ти лицемірка!

Я стояла, не в змозі вимовити й слова. А вона, моя дівчинка, моя гордість, кидала в мене слова, як ножі. І кожен впивався у саму серцевину. А Тарасик… Він просто пішов у кімнату і не сказав нічого. З того часу майже не розмовляє зі мною.

Я намагалася пояснити. Що я не перестала бути їхньою мамою. Що я теж людина, яка хоче тепла. Що Богдан — добрий, порядний, він не хоче зайняти чиєсь місце, він хоче бути поруч. Але Олена не слухає. Для неї я — зрадниця.

Богдан пропонує з’їхатися. Пропонує розписатися. Він хоче будувати майбутнє разом. А я… стою у глухому куті. Бо донька ставить ультиматум: або він, або ми. І я розриваюся.

Серце шепоче — ти заслужила кохання. А материнство кричить — діти важливіше. Але ж я теж людина, чи не так? Чи бути доброю матір’ю — це значить назавжди забути, що ти жінка?

Я боюся. Боюся, що втрачу останній шанс на щастя. Боюся, що зраджу дітей. Боюся, що залишуся сама. А часу вже все менше…

Що мені робити? Як пояснити дітям, що можна бути мамою — й щасливою жінкою одночасно? Як не втратити себе заради тих, заради кого стільки років живу, дихаю, борюся?

Дівчата, хто був у такій ситуації — відгукніться. Може, ви знаєте вихід. Бо я… я втомилася бути тінню.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 + 6 =

Також цікаво:

З життя14 хвилин ago

One Day, My Daughter’s Husband Decided They No Longer Needed My Help and Asked Me to Leave Their Home

My daughter married an Englishman. I lived with them for two years, looking after my grandson and keeping the house...

З життя15 хвилин ago

Last month was my son’s birthday. I told him I would be coming as a guest.

So, you know, I raised three boys. Anyone whos ever lived under the same roof with four blokes will absolutely...

З життя29 хвилин ago

A Silent Stare from Merlin the Magical Cat: How Anna Found Friendship, Adventure, and a Lottery Tick…

The cat watched her in silence. Sighing and gathering a bit of courage, Alice reached out for him, hoping the...

З життя29 хвилин ago

The Safe Word When Sarah stood at the supermarket check-out clutching a bag of yoghurt and a loaf o…

Code Word Samantha was clutching a bag of yoghurt and a loaf of bread at the Sainsbury’s till, when the...

З життя1 годину ago

At the Divorce Hearing, My Wife Said, “Take It All!” — But a Year Later, Her Husband Regretted Trust…

At the divorce hearing, Janes voice was steady as she stared at the paperwork. Oddly, she felt no anger. So...

З життя1 годину ago

I Was 36 When I Was Offered a Big Promotion After Almost Eight Years with My Company – Moving from a…

I was 36 when my company dangled a promotion in front of me after nearly eight years of loyal tea-making...

З життя2 години ago

On Christmas Eve, I Set the Table for Two Though I Knew I Would Dine Alone

Christmas Eve. I set the table for two, though deep down I knew Id be sitting alone. I took down...

З життя2 години ago

Who Would Want You with Baggage?

Who Would Want You with Baggage? Are you sure about this, love? Helen placed her hand over Mum’s and managed...