Невдалий старт зими: коли погода грає проти тебе.

Перший зимовий день не почався вдало. Соломія мусила йти на роботу, а за вікном — жах: сніг із дощем, нуль градусів, і навіть не знаєш, як одягатися.

Пуховик і теплі чоботи — ще куди не йшло. Але робочий день був першим після довгої перерви. Влітку вона була така щаслива зі своїм Юрком, що на його пораду звільнилася з роботи.

Коханько купив путівки до Одеси, а начальник її не відпускав. Вона і написала заяву… Тоді їй здавалося, що небо в алмазах! Соломія була впевнена: на морському узбережжі на неї чекає пропозиція.

І навіщо тоді працювати? Юрко забезпечить їх обох так, що її копійки не матимуть значення. Вона мріяла про весілля, дитинку та гарне життя у його розкішній хаті. Як же тепер лаяла себе за легковажність!

Жодної пропозиції він не зробив. Походили по ресторанах, провели кілька чудових ночей, і вона повернулася додому.

Не одразу її покинув, ще півроку вселяв надії, що все матиме логічне завершення. Але тиждень тому Соломія не витримала: «Які в тебе плани?»

— Плани не дуже, Соломійко, — зітхнув він. — Повертаю колишню дружину. У нас з батьком спільний бізнес, а він захворів. Каже: все залишить синові, а дружина керуватиме, поки той не виросте. Але якщо я відновлю сім’ю — все буде моє. От такі жорстокі умови. Вибач…

Далі пішла звична маячня про кохання і жаль. Який він нещасний, безсилий…

Соломія накинула його подарунок — теплу шубку — і коротко кинула:

— Прощавай!

Його не шкода. А ось витраченого часу — дуже.

Прийшлося пережити «горе» і благати директора взяти її назад.

Поки в кабінеті йшла ранкова нарада, вона сиділа під дверима. Чути було сердитий голос начальника. Напевно, когось лаяв.

Коли всі розійшлися, Соломія несміливо зайшла. Посміхнулася, виклала прохання: мовляв, без роботи не можу, а особисте життя не склалося.

Шеф, який завжди ставився до неї тепло, подивився співчутливо:

— Нікого б не взяв назад. Але вас візьму. Тільки не на колишню посаду — секретаркою до мене? Катерина у декрет іде. Але дисципліна! І жодних відпусток!

Погодилася.

І ось перший робочий день. Строгий костюм, доглянутий вигляд, чоботи в сумці — перевзуватися в офісі.

Раптом — повідомлення від шефа:

**«Прийдіть раніше. Екстрена п’ятихвилинка».**

Раніше не виходило. Довелося викликати таксі. Але ледь вона зупинилася, як зненацька на скейтборді врізався хлопчина!

Обоє на землі. Пуховик у бруді, колготки порвані, телефон відлетів.

Хлопчик схоже пошкодив ногу. Піднявся за допомогою перехожих, але ступити не міг.

Приїхала швидка.

— Хто поїде з ним? — запитав лікар.

Усі відвернулися.

Прийшлося їй.

У лікарні, поки хлопчик був на обстеженні, телефон ожив.

П’ять пропущених дзвінків від шефа. Вона подзвонила — не відповів. Незабаром прийшло СМС:

**«Не хвилюйтеся. Я передумав. Вдалого працевлаштування».**

Кар’єра скінчилася. Сльози навернулися, але вона стрималася.

— Не хвилюйтеся, матусю, — сказав лікар, виводячи хлопця. — Але це верх легковажності — дозволяти дитині кататися в таку погоду!

— Я не мама, — відповіла Соломія. — Дякую.

Хлопчику було років чотирнадцять.

— Ну як ти? Де живеш?

Він назвав адресу, вона викликала таксі.

— Бабусю, не хвилюйся… — набрав він. — Скейт зламався. Зараз приїду.

З слухавки лунало голосіння.

Його звали Богдан. Одягнений він був непогано — видно, не з бідної родини. Чому ж дзвонив бабусі, а не батькам?

— Тато у відрядженні, — пояснив він.

Дім виявився затишним. Бабуся запросила на чай.

— Онук узяв цей скейт без дозволу! — нарікала вона.

Соломія обмінялася з Богданом номерами.

— Передзвоню, — пообіцяла.

Але йти було нікуди. Робота втрачена.

— Може, на краще, — подумала вона.

Тиждень пошуків — нічого. Але от Богдан передзвонив першим:

— Соломіє, привіт! Приходь на день народження у суботу?

Чому б і ні?

Вона купила йому новий рюкзак і приїхала…

…Перед нею — гарний новий будинок, сад. На порозі — бабуся Богдана та сам іменинник.

З вітальні вийшов чоловік.

— Дмитро Олександрович, — представився.

Соломія застигла — він був дуже гарний.

За столом Богдан розповів, що нога вже краще. Всі дякували Соломії за допомогу.

Після торта Дмитро запропонував її підвезти.

Дорогою він розповів: удівець, виховує Грицька сам, батько допомагає. Бізнес відбирає час, а син потребує уваги.

Через тиждень він запросив її на роботу.

Різдво вони вже святкували разом — радісна бабуся, щасливий Богдан і Соломія з Дмитром, у яких усе тільки починалося.