Кожна мама мріє бути доброю свекрухою для свого сина.

Катерина Миколаївна завжди знала, що не буде тією класичною свекрухою з казок. Адже вона виховувала сина Тараса з розумінням, що колись у нього буде своя сім’я. Та й, зрештою, що він їй винен? Тож коли Тарас привів до дому свою наречену — милу дівчину Марічку, Катерина Миколаївна зустріла її з усмішкою.

Марічка теж намагалася догодити майбутній свекрусі: хвалила вареники, захоплювалася інтер’єром, сипала компліментами. Катерина Миколаївна вже майже повірила, що вони з нею знайдуть спільну мову.

Тарас і Марічка вирішили жити разом. Син натякнув, що могли б оселитися разом із мамою, але Катерина Миколаївна тільки руками сплеснула.

— Ну я ж вас, звісно, не вижену. Але, сину, це ж несерйозно! Молоді й батьки повинні жити окремо. У кожного свій режим, свої звички, а дві господині на одній кухні — це завжди вибухонебезпечно.

Тарас зрозумів, але оренда квартири давила на бюджет. Тоді Катерина Миколаївна запропонувала підтримку, поки вони не стануть на ноги.

— Можу сплачувати третину, а далі вже самі.

Син із задоволенням погодився. А вона була готова віддавати ці гроші — це ж плата за спокій і гарні стосунки.

Вона добре пам’ятала, як сама перші роки шлюбу жила зі свекрухою. Наче кошмарний сон! Хоч та жінка була непоганою, але суперечки, кривобики та кухонні війни витрачували всі нерви. До того ж, їжа у свекрухи була така, що Катерина Миколаївна ледве ковтала, але їла — щоб не образити.

Тарас і Марічка зняли квартиру поруч, і це Катерину Миколаївну влаштовувало. Разом жити не хотілося, а бачити сина — завжди приємно.

Марічка працювала у дитсадку за скромну зарплатню, а Тарас не переймався кар’єрою — його влаштовувала робота на заводі.

Щойно вони заселилися, мама запропонувала допомогти з прибиранням.

— Ой, дякую! — зраділа Марічка. — У мене руки не доходять, тут стільки роботи!

Катерина Миколаївна прийшла з мітлами, ганчірками та миючими засобами. Та вже за півгодини зрозуміла: майбутня невістка з прибиранням на «ви» — працює мляво, постійно передихаючи. Фактично прибрала сама, а Марічка лише сипала подяками:

— У вас треба вчитися! Ви ж така господарня!

Вдома Катерина Миколаївна впала на диван, відчуваючи себе так, ніби цілий день копала картоплю.

Наступного дня Тарас подзвонив:

— Мам, можна ми у вихідні до тебе завітаємо?

— Та звичайно! — відповіла вона, хоч уже передчувала, що доведеться стояти біля плити.

Та як же вона розчарувалася, коли вони прийшли з порожніми руками! Навіть печива не принесли. Ну, звичайно, не до того ж їм — молода сім’я, бюджет обмежений. Хоч би трохи такту…

Але найгірше чекало попереду. Після вечері Тарас несміливо попросив:

— Ма, можна ми залишки заберемо? Щоб нам не готувати.

Вона зітхнула. Ну хіба можна відмовити власному синові?

— Бери, синку.

А потім стало ще цікавіше. Тарас почав регулярно приходити на обіди. Спочатку вона думала — разова акція, але згодом він став з’являтися щоранку, немов у неї відкрили шведський стіл. Продукти зникали миттєво, а ще вона постійно відривалася від роботи.

Якось вона ненароком запитала:

— Чому не береш їжу з собою?

— Та Марічка не дуже любить готувати… До речі, може, у вихідні ми до тебе на вечерю?

— Ой, не зможу, — раптом «згадала» вона. — До подруги йду.

Але ситуація лише загострювалася. Незабаром і Марічка почала приходити «на чайок», який завжди перетворювався на повноцінний обід.

Апогеєм став дзвінок Тараса:

— Ма, у Марічки скоро день народження! Приходь до нас!

— Ну, я ж вам тільки заважатиму, — скромно заперечила вона.

— Та ні! Ти ж нам рідня! До того ж… — голос сина став медовим, — можеш прийти зранку? Допоможеш прибрати, стіл накрити…

— Вона сама не впорається? — сухо перепитала Катерина Миколаївна.

— Та ти ж знаєш, вона не дуже вміє. Можеш навіть вдома приготувати, а потім принести. Ой, і продукти купиш, га? Бо ми не знаємо, що тобі знадобиться.

Катерині Миколаївні на хвилину здалося, що вона чує галюцинації.

— То це я маю купити продукти, приготувати, принести, ще й прибратися у вас?!

— Ну… ти ж найкраща! — Тарас був незворушний. — А, і стіл накрий, бо Марічка піде до перукарні.

Катерина Миколаївна вибухнула.

— Знаєш що, синку? Я не прийду.

— Чому?!

— Бо я не хочу бути вашою безплатною кухарею. Нехай Марічка сама готує, якщо це її свято. І до речі, обідати більше не приходи — у мене не їдальня!

Тарас пробубнів щось про брак коштів, але вона вже не слухала.

Згодом вона зрозуміла: бути хорошою матір’ю — не означає годувати двадцятирічного сина з ложки. Час уже відділити його від своєї спідниці. А то одружився, а все одно сидить у мами на шиї.

Як вони впоралися з днем народження — вона так і не дізнаА через місяць Тарас з Марічкою несподівано пішли на кулінарні курси, і тепер Катерина Миколаївна з легким серцем відмовляється від їхніх запрошень на “просто скуштувати” — адже після першої ж спроби зрозуміла, що краще б вони й далі ходили до неї на обіди.